Інкарвілія Гільдебранд (пол. Incarvilia Hildebrandt) — дружина фермера Рокко Гільдебранда, половинчик; мати доньок Алое та Жасміни.
У книгах Сапковського[]
- Рокко помітив мерзотні, клейкі погляди наїзників, озирнувся. На порозі хати стояла Інкарвілія Гільдебрандт, його дружина, а також Алое й Жасмин, обидві його доньки.
- Щупак і його компанія дивилися на гоббіток, посміхаючись ласо. Так, розвага насправді обіцяла виявитися премилою.
[...]
- Щупак випростався, потягнувся за кордом, що висів біля сідла.
- — Бий! — крикнув. — Убивай!
- Рухом настільки швидким, що аж неможливо було його помітити оком, Рокко Гільдебрандт схилився до тачки, витягнув прихований під рогожею арбалет, приставив приклад до щоки й всадив Щупакові стрілу прямо в розкритий у репеті рот. Інкарвалія Гільдебрандт із роду Бібервельдтів махнула навідліг рукою — у повітрі закрутився серп, точно й сильно вдаривши в горлянку Мільтона. Селянський син ригнув кров’ю й перекинувся через кінський зад, комічно махнувши ногами. Ограбек, виючи, гепнувся під копита коня, у череві його, увіткнутий аж по дерев’яні накладки ручок, стирчав секатор дідуся Голофернеса. Здоров’яга Клапрот замахнувся на бабцю дубцем, але злетів із сідла з нелюдським вереском, коли в око його увіткнувся шворінь, який кинула Імпі Вандербек. Окультіх розвернув коня й хотів утікати, але бабця Петунія підскочила до нього й всадила зубці мотики в стегно. Окультіх крикнув, упав, нога його зав’язла в стремені, наляканий кінь поволік його через тини гострими тичками. Розбійник репетував і вив, а слідом за ним, наче дві вовчиці, летіли бабця Петунія з мотикою й Імпі з кривим ножем для щеплення дерев.
- Дід Голофернес трубно висякався.
- Уся пригода — від крику Щупака до шмаркання діда Голофернеса — зайняла десь стільки часу, скільки необхідно, аби промовити: «Половинчики неймовірно швидкі й точно кидаються усілякого роду снарядами».
- Рокко всівся на східцях хати. Поряд присіла його дружина Інкарвілія Гільдебрандт із дому Бібервельдтів. Дочки їхні Алое й Жасмин пішли допомогти Семові Гофмаєру дорізати поранених й обдерти вбитих.
- Повернулася Імпі в зеленій сукенці з рукавами, скривавленими аж по лікті. Бабця Петунія поверталася також, ішла повільно, сопучи, стогнучи, підпираючись убабляною мотикою й тримаючись за поперек. «Ех, старіє наша бабця, старіє», — подумалося Гільдебрандту.
- Не зовсім передбачуваний фінал не зовсім славної банди Щука. Інкарвіллея в ролі метательниці серпів. Володарка Озера