Адалатте (пол. Adalatte) — річка, що протікає через місцевість відому як Дол-Адалатте, що знаходиться поблизу Бремервоорда. В її гирлі розташоване місто Керак. Через річку існує переправа по якій ходить паром з п'яницею капітаном. На берегах самої річки розташовано безліч поселень обгороджених високим гостроколом.
У книжках Сапковського[]
- Вони виїхали з Бремерворду раннім холодним ранком, серед імли, що притлумлювала яскравість червоної кулі сонця, коли те вставало з-за горизонту. Виїхали вони втрьох. Як і вирішили. Не розмовляли про це, нічого не планували — просто хотіли бути разом. Якийсь час.
- Вони полишили кам’янистий мис, попрощалися із урвистими, пошарпаними кліфами над пляжами, дивними формаціями, висіченими хвилями й вітрами з вапняних скель. Але коли вони спустилися в квітучу й зелену долину Дол Адалатте, то й далі відчували в носі запах моря, а у вухах — гуркіт прибою і пронизливі крики чайок.
- Любисток безустанно плескав язиком, перескакував з теми на тему — і практично жодної не скінчив. Розповідав про Країну Барса, де дурний звичай наказує дівчатам стерегти цноту аж до заміжжя, про залізних птахів з острову Ініс Порете, про живу воду й мертву воду, про смак і дивні властивості сапфірового вина, що зветься шійі, про королівських четвернят з Еббінґа, страшно набридливих карапузів, які звуться Путці, Ґрітці, Мітці й Хуан Пабло Вассерміллер. Розповідав про поширювані конкурентами нові напрями в музиці й поезії, що, з точки зору Любистка, були жахом, що симулює тваринні інстинкти.
- Ґеральт мовчав. Ессі не мовчала або відповідала односкладно. Відьмак відчував на собі її погляд. Погляд, якого він уникав.
- Через річку Адалатте вони переправилися паромом, причому їм самим довелося тягти канати, бо перевізник був у стані патетично п’яної, трупно-білої, дрижаково-задерев’янілої, задивленої у безодню блідості, не міг відпустити стовп під навісом, за який він тримався обіруч, і на всі запитання, які йому ставили, відповідав одним-єдиним словом, що звучало як «вург».
- Країна на іншому березі Адалатте відьмаку сподобалася — села, що лежали вздовж річки, були здебільшого оточені гостроколом, а це обіцяло певні шанси знайти роботу.
— Розділ IX оповідання Трохи жертовності зі збірника Меч призначення, ст. ??
- Керак, місто у північному королівстві Цідаріс, у гирлі річки Адалатте. Колись столиця окремого королівства К., яке в результаті невмілого правління та згасання панівної гілки наслідування захиріло, втратило значення й було поділене сусідами та поглинутим виявилося. Має порт, кілька фабрик, морський маяк і десь зо 2000 мешканців.
- Еффенберг і Тальбот. Encyclopaedia Maxima Mundi, т. VІІІ
— Епіграф до розділу 2 Сезон гроз, ст. 19
- Місто Керак, столиця так само називаного королівства, розлігшись на двох берегах пригирлового відрізка річки Адалатте, було поділене на три окремі, чітко відмінні райони.
- На лівому березі Адалатте знаходився комплекс порту, доки та промислово-торговельний осередок, що охоплював верфі й майстерні, а також фабрики з переробки, склади, торжища та базари.
- Протилежний бік річки, район, що звався Пальмірою, заполонили халупи та хатинки бідноти й працюючого люду, будинки й крами дрібних торговців, бійні, м’ясні лавки та чисельні кабаки й корчми, що оживали тільки після заходу сонця, бо Пальміра була й районом розваг та заборонених утіх. Досить легко також, як знав Ґеральт, можна було тут втратити гаманець чи отримати ніж під ребро.
— Сезон гроз, ст. 20
- Пальміра смерділа рибою, пранням та кружалом, тіснява на вулицях була потворна, проїзд ними коштував відьмакові чимало часу та терплячки. Він зітхнув, коли нарешті дістався до мосту й перебрався на лівий берег Адалатте. Вода смерділа й несла грудки збитої піни— результат праці фарбарні, що стояла вище за течією. Звідти вже недалеко було до шляху, що вів до оточеного гостроколом міста.
— Сезон гроз, ст. 21
- Міст через Адалатте було заблоковано: через нього саме проїздила колона навантажених возів та група кінноти із заводними кіньми. Ґеральт та Любисток мусили зачекати, відійшовши з дороги.
- Кавалькаду замикав самотній вершник на гнідій кобилі. Кобила махнула головою та привітала Ґеральта протяглим іржанням.
- — Плітко!
- — Привіт, відьмаче. — Вершник зняв каптура, відкрив обличчя. — Я, власне, до тебе. Хоча й не сподівався, що так швидко тебе зустріну.
- — Привіт, Пінетті.
— Сезон гроз, ст. ??
- «Пандора Парві» танцювала та стрибала на хвилях, наче дельфін. Але тримала курс, несена прямісінько в гирло Адалатте, що вирувало, наче казан. Ґеральт чув крики людей, що підтримували капітана.
— Сезон гроз, ст. ??