Відьмакопедія
Advertisement

Аддаріон Бах, скорочено Аддаріо Бах (пол. Addario Bach) — ґном, гірник на мідному руднику Мідянка, під Третоґором, грає на валторні в гірницькому духовому оркестрі. Аддаріон познайомився з Ґеральтом на поштовій станції і деякий час супроводжував відьмака на його шляху до Новіграду: спочатку пішки, лісовими стежками — до лежачої в заплаві Понтара села Вітряної, що в заплаві Понтара, а потім — на шлюпі «Пророк Лобода».

У книгах Сапковського[]

За столом у кутку сидів ґном. Русоволосий та русобородий, одягнений у багато гаптований кабат кольору бордо з мідними ґудзиками на грудях та манжетах. Щоки мав рум’яні, а ніс— чималий. Ґеральт інколи бачив на базарі нетипову картоплю з незвичайно рожевим кольором шкірки. Ніс ґнома мав ідентичний колір. І форму.
З— Мені ти запропонував заливайку. — Ґном змірив поштмейстера суворим поглядом з-під кущистих брів. — Певно, не станеш стверджувати, що дружина твоя тільки одну миску її й готує? Я на будь-яку суму готовий закластися, що й для пана прибульця її вистачить. Сідай, мандрівнику. Пива вип’єш?

[...]

— За удачу слушної справи!
—І сучим синам на погибель! — доказав ґном, стукаючи кухлем об його кухоль. — Мило випити з кимось, хто знає звичай та протокол. Я Аддаріо Бах. Насправді-то Аддаріон, але всі говорять «Аддаріо».
—Ґеральт із Рівії.
— Відьмак Ґеральт із Рівії.— Аддаріо Бах витер вуса від піни. — Чув я твоє ім’я. Бувала з тебе людина, не дивно, що звичаї ти знаєш. А я тут, бач, з Цідаріса заїхав кур’єрським диліжансом, як його на Півдні звуть. І чекаю на пересадку, на кур’єрський, що їде з Доріана до Реданії, до Третогора. Ну, ось нарешті й заливайка. Перевіримо, як вона вдалася. Найкращу заливайку, треба тобі сказати, наші баби на Магакамі варять, такої ти ніде не з’їси. На густій заквасці з чорного хліба та житнього борошна, з грибами, із цибулькою, міцно присмаженою…

Перша зустріч Ґеральта з Аддаріо Сезон гроз ст??

Крокували вони швидко, може, навіть зашвидко. Аддаріо Бах виявився типовим ґномом. А ґноми, хоча й користувалися в разі потреби або для зручності чи то транспортом, чи то тваринкою, верховою, тягловою чи в’ючною, надавали рішучу перевагу пішому маршу, бо пішоходами були за покликанням. Ґном може пішки подолати за день дистанцію тридцять миль, як, наприклад, людина верхи; причому ґном — із багажем, який звичайна людина навіть не підняла б. За ґномом без багажу людина й встигнути не в змозі. Як і відьмак. Ґеральт про те забув, але через якийсь час був змушений просити Аддаріо, аби той сповільнився.
Марширували вони лісовими просіками, а подекуди й бездоріжжям. Аддаріо дорогу знав, на місцевості орієнтувався чудово. У Цідарісі — пояснював — мешкає його родина, настільки численна, що там раз у раз трапляється якась сімейна нагода: то весілля, то хрестини, то похорон із поминками. Згідно з ґномським звичаєм, відсутність на родинній імпрезі виправдовувалася виключно нотаріально завіреним свідченням про смерть, бо живі члени родини від імпрез цих відкараскатися не могли. Тож шлях до Цідаріса й назад Аддаріо знав досконало.

Початок подорожі пішки Сезон гроз ст??

Петру Коббін хотів цапнути Ґеральта за комір, але не зумів, бо в справу втрутився Аддаріо Бах, досі спокійний та маломовний. Ґном потужно копнув Коббіна в згин коліна. Коббін гепнувся навкарачки. Аддаріо Бах підскочив та з розмаху зацідив йому кулаком у нирку, додав у скроню. Велетень звалився на палубу.
>—І що з того, що великий? — Ґном повів очима по інших. — Тільки гримотить дужче, як падає.

Аддаріо Бах про різницю розмірів. Сезон гроз ст??

— Я гірник. На мідяному руднику.
— Ну напевне. Кожен ґном — гірник. І працює в копальнях у Магакамі. Стоїть із кайлом у забої та рубає руду.
— Ти піддаєшся стереотипам. За мить скажеш, що будь-який ґном лається, як собака. І що кілька кухлів — і кидається на людей із сокирою.
— Цього я не скажу.
— Моя копальня не в Магакамі, а в Мідянці, під Третогором. Я не стою там і не рубаю руду, але граю на валторні в гірничому духовому оркестрі.
— Цікаво.
— Цікаво, — засміявся ґном, — дещо інше. Є кумедне співпадіння. Один із коронних номерів нашого оркестру зветься «Марш відьмаків». Звучить отак: «Тара-рара, бум, бум, умца-умца, рим-цим-цим, папарара-тара-рара, тара-рара, бум-бум-бум…»
— Звідки, на дідька, взяли ви ту назву? Чи ви колись бачили відьмаків, які б марширували? Де? Коли?
— Насправді,— Аддаріо трохи знітився, — це лише трішки переаранжований «Парад силачів». Але всі гірничі оркестри грають якийсь «Парад силачів», «Вихід атлетів» або «Марш старих товаришів». Ми хотіли бути оригінальними. Тара-рара, бум, бум!

Аддаріо Бах про свій фах Сезон гроз ст??

— Слушно хтось колись сказав, — промовив Аддаріо Бах, вдивляючись у ту з’яву, — що є три найкрасивіші види на світі. Корабель під повними вітрилами, кінь у галопі й та… ну… гола жінка в ліжку.
— Жінка в танці,— трохи всміхнувся відьмак. — У танці, Аддаріо.
— Хай буде, — погодився ґном, — що гола в танці. А отой кораблик, ха, не можеш не визнати, добре виглядає на воді.

Аддаріо Бах про три найгарніші видовища в світі. Сезон гроз ст??

Галерея[]

Примітки[]

Advertisement