- Головна
- Кіно
Артауд Терранова (пол. Artaud Terranova) — чародій, член Капітулу Чародіїв. Був серед чарівників, які боронили Королівства Півночі у битві при Содденському пагорбі. Під час заколоті на Танедді виступив на боці прибічників Імперії Нільфгард на чолі з Вільгефорцем. У підсумку був забитий Ґеральтом за допомоги Філіппи Ейльгарт, після того, як схопив Цірі.
У книжках Сапковського[]
- — Я тобі дивуюся, — сказала вона різко. — Я дивуюся, що ти так говориш, дивуюся відсутності в тебе мотивації, як ти захотів по-вченому окреслити свої дистанціювання та байдужість. Ти був у Соддені, в Анґрені й на Заріччі. Знаєш, що сталося з Цінтрою, знаєш, що спіткало королеву Каланте й кільканадцять тисяч тамтешнього люду. Знаєш, крізь яке пекло пройшла Цірі, знаєш, чому вона кричить ночами. Я також це знаю, бо я також там була. Я також боюся болю і смерті, сьогодні я боюся навіть більше, ніж тоді, й маю для того підстави. Щодо мотивації, тоді мені здавалося, що я маю її настільки ж мало, як і ти. Що мені, чародійці, було до долі Соддену, Брюґґе, Цінтри чи інших королівств? Проблеми більш чи менш умілих володарів? Інтереси купців чи баронів? Я була чародійкою, теж могла сказати, що це не моя війна, що я можу на уламках світу змішувати еліксири для Нільфгарду. Але я стала тоді на Горі, поряд із Вільгефорцем, поряд із Артаудом Террановою, поряд із Феркартом, поряд із Енідою Фіндабайр і Філіппою Ейльгарт, поряд із твоєю Йеннефер. Поряд із тими, кого вже немає, — Корал, Йоелєм, Ванелле… Був такий момент, коли я забула зі страху всі закляття, крім одного, за допомогою якого я могла телепортуватися з того страшного місця додому, до моєї маленької башточки в Маріборі. Була така мить, коли я блювала з переляку, а Йеннефер і Корал підтримували мене за шию і волосся…
— Трісс Мерігольд загадує Терранову, серед учасників битви при Содденському пагорбі, Кров ельфів, ст. ???
- Щастя, як воно зазвичай буває, зрадило, не супроводжувало її довго. Коли збігла з галереї і вислизнула за мур, у кущі терену, схопили її. Схопив її і знерухомив неймовірно сильною хваткою низький, трохи огрядний чоловік із розпухлим носом і розтятою губою.
- — Хоп тебе, — просичав. — Хоп тебе, лялечко!
- Цірі шарпнулася і завила, бо стиснуті на її плечах долоні раптом вразили пароксизмом паралізуючого болю. Чоловік зареготав.
- — Не стріпуйся, сіра пташко, бо припалю тобі пір’ячко. Дай, подивлюся на тебе. Придивлюся на пташеня, яке аж стільки варте для Емгира вар Емрейса, імператора Нільфгарду. Й для Вільгефорца.
- Цірі перестала вириватися. Низький чолов’яга облизнув скалічену губу.
- — Цікаво, — просичав знову, нахилившись до неї. — Така ніби цінна, а я, знаєш, за тебе б навіть ламаного шеляга не дав. Наскільки ж оманлива зовнішність. Ха! Скарбе! А якби Емгиру віддав тебе в подарунок не Вільгефорц, не Ріенс, не той франт у крилатому шоломі, а старий Терранова? Чи Емгир був би ласкавим до старого Терранови? Що на це скажеш, оракуле? Ти ж віщувати вмієш?
- Дихання його смерділо так, що витримати було неможливо. Цірі відвернула голову, кривлячись. Він зрозумів невірно.
- — Дзьобиком не клацай на мене, пташко. Я пташок не боюся. А може, повинен? Що, фальшива ворожбитко? Підставна віщунко? Чи повинен я боятися пташок?
- — Повинен, — прошепотіла Цірі, відчуваючи запаморочення і холод, що раптом огорнув її.
- Терранова засміявся, закидаючи назад голову. Сміх його змінився риком болю. Велика сіра сова безшелесно злетіла зверху й увіп’ялася йому кігтями в очі.Чародій відпустив Цірі, різким рухом збив із себе сову, а потім упав на коліна й схопився за обличчя. Між його пальцями запульсувала кров. Цірі крикнула, відстрибнула. Терранова відняв від обличчя скривавлені й укриті слизом долоні, диким, рваним голосом почав скандувати закляття. Не зумів. За плечима його з’явилася невиразна фігура, відьмачий клинок свиснув у повітрі й перетяв йому шию відразу під потилицею.
— Терранова ловить Цірі та незабаром гине, Час погорди, ст. ???