Белогун (пол. Belohun) — другий король Кераку, син Осмика, і батько шістьох синів та вісьмох дочок, хоча лише чотири з його синів мають законні претензії на трон. На момент своєї смерті, він правив Кераком вже на протязі двадцяти років, і був сповнений сил, отож вважалося, що він міг правити іще двадцять.[1]
Белогун прийшов до влади після того, як щонайменше чотири його братів відмовилися від права на трон Кераку, один з яких зробив це навіть добровільно, так Белогун став наступником. Як і його батько, він отримував прибутки від маленького королівства за рахунок морської торгівлі, зокрема піратством. Проте, це був явний подвійний стандарт: піратство — то цілком нормально, а ось привласнення коштів з королівської скарбниці — ні, і він ненавидів тих, хто цим займалися. Чародійка Литта Нейд, яка завітала до короля у 1245 році, використала це, щоб спонукати Белогуна кинути Ґеральта до в'язниці за фальшивим звинуваченням у казнокрадстві на чотири дні, як частину свого плану, щоб змусити відьмака виконати її волю.
У Белогуна було щонайменше чотири дружини, кожна з яких загадково вмирала, коли йому ставало нудно, і тоді він знаходив собі нову, так у нього було чотири законних сина, але усі від різних матерів. Незважаючи на це, він вигнав старшого, другий був «розумово хворий п’яничка», якого тримали подалі від очей, а останні двоє, Егмунд і Зандер, не здавалися придатними для правління, і тому король вирішив укотре одружитися, щоб спробувати народити ще одного сина і спадкоємця, не приховуючи цього факту від двох своїх останніх законних синів. Він заручився з Ільдіко Брекль і планував одружитися незабаром після цього.
Обурені цим, Егмунд і Зандер організували державний переворот, найнявши отруйника, щоб той нанести контактну отруту на кочергу Белогуна. Однак, план провалився, оскільки отруйник зрадив двох принців і розповів правду Белогуну, який потім ув'язнив Егмунда і Зандера.
Пізніше, коли Белогун одягав своє урочисте вбрання, магічний медальйон, подарований йому Ільдіко Брекль, обмотався навколо його горла і задушив його. Лікар, який прибув невдовзі після цього, помилково констатував смерть Белогуна від епілептичного нападу.
Коли ж убиті горем придворні увійшли до тронної зали, вони несподівано побачили вигнаного принца Віраксаса, який сидів поруч з Ілдіко Брекль.
У книгах Сапковського[]
Белогун, син Осмика, був, можна сказати, королем у першому поколінні. Татко його згромадив досить значний маєток на морській торгівлі, а також, здається, на морському розбої. Прикінчивши конкурентів і монополізувавши каботажні плавання в регіні, Осмик проголосив себе королем. Акт самозванчої коронації, по суті, лише формалізував статус-кво, тож не породив великих застережень і не викликав протестів. Трохи раніше в результаті приватних війн і воєнок Осмик уладнав прикордонні та владні конфлікти із сусідами — Верденом та Цідарісом. Стало відомо, де Керак починається, де закінчується й хто там володарює. А раз володарює, то є він королем, а тому надається йому такий титул. Природним чином титул та влада переходять від батька до сина, тож нікого не здивувало, що після смерті Осмика на троні сів його син Белогун. Щоправда, синів Осмик мав більше — ще, здається, чотирьох, але всі вони зреклися прав на корону, один навіть начебто добровільно. Таким ото чином Белогун владарював у Кераці вже років бодай більше двадцяти, згідно з родинною традицією отримуючи зиски з корабельного будівництва, транспорту, риболовлі та піратства. Тепер же, сидячи на троні, на підвищенні, у соболиному ковпаку, із берлом у руці, король Белогун давав аудієнції. Величний, наче жук-гнойовик на коров’ячій купі.