Берньє Гофмайер (пол. Bernie Hofmeier) – половинчик, фермер з Гірундума.
Одружений на Петуньї, має трьох дітей: Ціню, Франкліна і Тангерінку.
Хороший друг барда Любистка і відьмака Ґеральта із Рівії.
В книгах[]
- Берні Говмаер, половинчик, фермер з Гірундума, задер кучеряву голову, вслухаючись у далеке відлуння грому.
- - Небезпечна річ – промовив – така буря без дощу. Гупне десь перун, і готова пожежа…
* * *
- - Це магія – переконано заявив трубадур. – Все на Танедді є магічним, навіть сама скеля. А чародії не лякаються громовиць. Що я кажу! Чи ти знаєш, Берні, що вони уміють ловити блискавки?
- - А, вже! Брешеш, Жовтцю.
- - Нехай мене грім… - поет замовк, неспокійно подивився на небо. – Нехай мене качка копне, якщо брешу. Скажу тобі, Гофмаєре, магіки ловлять блискавки. Я на власні очі бачив. Старий Гаразд, той, якого убили на Содденському Пагорбі, якось злапав громовицю на моїх очах. Взяв довжелезний шматок дроту, один кінець вчепив на верхівку своєї вежі, а другий…
Перша зустріч. Час погорди
- - Ха – промовив Берні Гофмаєр. – Щось мені здається, що під час того з’їзду на Танедді буде гуркотіти і гриміти не гірше, аніж під час бурі.
- - Можливо. Але як це стосується нас?
- - Тебе ні – похмуро сказав низовик. – Бо одне це бренькати і співати на лютні. Дивишся на довколишній світ і бачиш тільки рими і ноти. А нам тут останнього тижня двічі кінні капусту і ріпу потоптали копитами. Військо переслідує Білок, Білки тікають і ховаються, а одним і другим дорога випадає через нашу капусту…
- - Не час шкодувати капусти, коли ліс горить – вирік поет.
- - Ти, Жовтцю – Берні Гофмаєр дивився на нього криво – як щось скажеш, то не відомо, плакати, сміятись чи у сраку тебе копнути. Я серйозно кажу! І кажу тобі те, що настали паскудні часи. Біля шляхів палі, шибениці, на галявинах і по канавах трупи, мать, цей край мусив виглядати так хіба що за часів Фальки. І як тут жити? Вдень приїздять люди короля і погрожують, що за допомогу Білкам візьмуть нас у лещата. А вночі з’являються ельфи і спробуй їм відмовити у допомозі! Одразу поетично обіцяють, що ми побачимо, як ніч набуває червоного обличчя. Такі поетичні, що блювати хочеться.
- І так ми опинились між двох вогнів…
- Берні про політику, королів, військових, чародіїв і життя, що настало. Час погорди