Вігілозавр (пол. Wigilozaur, англ. Vigilosaur) — виведена у магічний спосіб бестія, яка фігурує в фігурує у літературному циклі «Відьмак» за авторством Анджея Сапковського.
У книгах Сапковського[]
- Двоногий ящір нагадував виверну, але був меншим за неї, з крупного дога. Зате мав набагато більшу, аніж виверна, голову. І куди більш зубату пащеку. І набагато довший хвіст, на кінці тонкий, наче батіг. Тим хвостом ящір енергійно крутив, замітав ним пісок, сік колоди. Схиливши голову, він стрибнув на відьмака знову.
- Ґеральт був готовий, ударив його Знаком Аард і відкинув. Але ящір зумів шмагнути його кінчиком хвоста. Зала знову крикнула. Запищали жінки. Відьмак відчув, як на голому плечі в нього спухає й росте валик товщиною з ковбаску. Уже знав, навіщо наказали йому роздягнутися. Також розпізнав і супротивника. Це був вігілозавр, спеціально виведений, магічно змутований ящір, що застосовувався для охорони та сторожі. Справа складалася недобре. Вігілозавр сприймав арену як місце, охорону якого йому довірили. А Ґеральт був непроханим гостем, якого треба було обезвладнити. А в разі необхідності й знищити.
—Опис вігілозавра Сезон гроз, ст. 91
- — Вігілозавр носив на собі отой знак. Мав це прикріпленим до його шкіри.
- — Ти здер це з нього як трофей переможця?
- — Я здер те, аби тобі показати.
- Корал придивилася до овальної латунної пластинки розміром із дитячу долоню. І до знаків, що були на ній вичавлені.
- — Цікавий збіг обставин, — сказала вона, приклеюючи йому до спини гірчичник. — Беручи до уваги той факт, що ти, власне, виїжджаєш в ті місця.
- — Виїжджаю? Ах, вірно, я й забув. Твої конфратери та їхні плани стосовно моєї особи. Виходить, ці плани конкретизувалися?
- — Саме так. Я отримала звістку. Тебе просять прибути до замку Ріссберг.
- — Мене просять, як зворушливо. До замку Ріссберг. До садиби славетного Ортолана. Від цього прохання, як здогадуюся, відмовитися я не можу.
—Ґеральт питає Корал по пластину вігілозавра Сезон гроз, ст. 101-102
- — Дякую, — Ґеральт знову вклонився, — архімайстрові Ортолану. І вам, шановні. А оскільки ви підштовхуєте мене до того, аби я запитав… Так, є дещо, що ви могли б для мене зробити. Могли б ви пояснити мені… оце. Цю річ. Я здер її з вігілозавра, якого вбив.
- Він поклав на столі овальну пластину розміром із дитячу долоню. З вибитими знаками.
- — RISS PSREP Mk IV/002 025,— голосно прочитав Аксель Рябий. І передав пластину Сандовалеві.
- — Мутація, створена тут, у нас, у Ріссберзі,— жовчно промовив Сандоваль. — У секції псевдорептилій. Ящір охоронний. Четверта модель, друга серія, екземпляр двадцять п’ятий. Застарілий, ми давно вже продукуємо покращених. Що тут іще можна пояснювати?
- — Говорить, що вбив вігілозавра, — скривився Стуччо Зангеніс. — Не про пояснення йому йдеться, а про претензію. Рекламації, відьмаче, ми приймаємо й розглядаємо лише від легальних покупців, виключно на підставі доказу купівлі. І виключно на підставі доказу купівлі ми обслуговуємо та виправляємо збої…
- — Гарантія на цю модель давно скінчилася, — докинув Майлз Трезевей. — І жодна гарантія не охоплює неполадок, що виникли через неприродне або невідповідне до інструкції використання виробу. Якщо виробом користалися невідповідним чином, Ріссберг відповідальності не несе. Жодної відповідальності.
- — А за це, — Ґеральт вийняв із кишені й кинув на стіл другу пластинку, — ви відповідальність несете?
—Ґеральт питає в чарівників Ріссбергу по пластину вігілозавра Сезон гроз, ст. 120-121