FANDOM


Гаргуйль (пол. Gargulec, англ. Gargoyle) — бестія, яка фігурує в іграх «Відьмак 2» і «Відьмак 3».

Гра «Відьмак 3: Дикий Гін» Редагувати

Запис у бестіаріїРедагувати

Мені ввижається, чи той гаргуйль водить за нами поглядом?
Лара Естеванн, крадійка з Лох-Муйну
Гаргуйлі — кам’яні статуї, що їх оживила магія для охорони чародійських лабораторій і криївок від усяких непроханців. Сам їхній вигляд відлякнув не одного потенційного грабіжника. Ті ж, кого неприємна подоба цих рогатих і крилатих химер не лякає, зазвичай невдовзі гинуть, розшарпані кам’яними кігтями.
Гаргуйль — дуже небезпечний ворог. Витесаний із граніту або мармуру, він дуже стійкий до шкоди й має надприродну силу. Один удар кам’яного п’ястука здатен убити навіть бійця у важкому обладунку. Але й на віддалі від гаргуйля розслаблятися не варто — він уміє шпурляти каменюки зі смертоносною влучністю.
Через значний розмір і вагу гаргуйлів бити їх Знаком Аард немає сенсу. Зроблені з каменю, вони невразливі до вогню, отже, і Знак Іґні придасться мало. Не варто й намагатися отруїти їх чи пустити їм кров. На відьмацьке щастя, вони мають і кілька слабких сторін: уразливі до срібла та двімеритових бомб, що порушують дію життєдайних магічних заклять.

ЦікавостіРедагувати

Оригінальне французьке слово gargouille (\ɡaʁ.ɡuj\), як і запозичене польське gargulec, — чоловічого роду. Варіант чоловічого роду («гаргуйль» на відміну від масово вживаного варіанта «гаргулья») не лише зафіксували в словниках[1], але й активно використовують у перекладах фентезі, наприклад:

«П'ятьма хвилинами пізніше він налетів на кам'яного гаргуйля, що стояв посеред коридору.
— Лимонний шер-шербет! — видихнув він.
То був пароль для прихованих сходів, що вели до кабінету Дамблдора. Принаймні два роки тому був такий пароль. Поза сумнівом, його змінили — кам'яний гаргуйль не ожив і не відскочив, а стояв непорушно і пронизував Гаррі зловісним поглядом»[2].

ПосиланняРедагувати

  1. Універсальний словник-енциклопедія. Київ: Ірина. 2003. С. 306
  2. Дж. К. Ролінґ. Гаррі Поттер і келих вогню. Київ: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА. 2003. С. 508