Ґном Денніс Кранмер за дорученням князя Гереварда супроводжує лицарів Ордену Білої Троянди графа Фальвіка і Тая для дуелі останнього з Ґеральтом, який образив його, водночас маючи наказ перервати бій і напасти на відьмака разом зі своїми пікінерами, якщо той під час поєдинку торкнеться Тая своїм мечем. Коли Ґеральт спочатку відмовляється від поєдинку, погрожуючи в разі бою розправитися з усіма своїми ворогами, Денніс, будучи впевненим, що відьмак, хоч і справді на це здатний, не бажає проливати кров даремно, згадує Блавікен і вірно грає на гуманізмі Ґеральта. Спокій, упевненість і прямота ґнома, який, вірний наказу, не зможе відпустити відьмака і загине від його клинка, переконують Білого Вовка прийняти поєдинок, під час якого він спритним фінтом робить так, що меч Тая б'є його ж самого в обличчя, залишаючи несмертельну рану. Фальвік наказує солдатам напасти, однак Денніс відкликає їх, кажучи, що все чесно: Ґеральт не завдав лицареві удару - Тай "невдало" зіткнувся з власною сталлю. Оскаженілий граф клянеться, що Кранмер пошкодує про це, той же у відповідь погрожує Фальвіку, кажучи, що не терпить клятвопорушників. Відьмак і ґном розлучаються друзями.
Через багато років, уже під час Другої Північної війни, Денніс стає офіцером Магакамського добровольчого гуфця. Під час перегрупування у Визимі він зустрічає послушника Ярре, який втік із Храму Мелітеле, і який хоче записатися в армію. Хоча й не задоволений втечею юнака від Неннеке, Денніс не відправляє його назад, а годує обідом у таверні «Під кудлатим ведмедиком» разом із Золтаном Хіваєм, Ярпеном Зігріном і Шелдоном Скаґґсом, де також є суддею в кулачному поєдинку претендентів на командування ротою, чий попередній офіцер загинув. Потім Денніс проводжає Ярре до рекрутської комісії та дає кілька корисних настанов, насамперед - тримати язик за зубами.
Згодом Денніс бере участь у Битві при Бренні де отримує легке поранення.
У книжках Сапковського[]
Ґном сперся долонею на заткнуту за пояс сокиру із подвійним вістрям. – Я знаю, як виконувати накази, обійдуся без повчань. Пане Ґеральте, дозвольте. Я – Денніс Кранмер, капітан стражі князя Гереварда.
– Так, це правда, – признав Денніс Кранмер. – Маєте. Але тоді проллється кров, чимало крові. Як у Блавікені. Ви того бажаєте? Бажаєте обтяжити сумління кров’ю і смертями? Бо вибір, про який ви думаєте, пане Ґеральте, – це кров і смерть.
Хлопець завагався на мить, чи не збрехати йому й чи не вплутати для вірогідності в брехливу версію привітного до нього купця. Але майже відразу відкинув ту думку. Денніс Кранмер, який колись служив у гвардії князя Елландеру, мав репутацію ґнома, якого важко обдурити. І не варто навіть намагатися.
Не для тебе, – подумав Денніс Кранмер. – Не для тебе, Ярре. Бо в мене є ще несплачені борги Неннеке. Тому хотів би я, щоб ти цілим із цієї війни повернувся. А Магакамський добровольчий гуфець, із ґномів сформований, з персон чужої й гіршої раси, завжди стануть посилати з найгіршими завданнями, на найважчі напрямки. Туди, звідки не повертаються. Туди, куди не послали б людей.
.png "Heritage Films Świątynia Melitele (09).png (4,68 МБ)")