— Йой, милостивцю, не жартуйте з духів, бо вони почують, а мстиві вони — шшо страх! Нині вігілія Саовіну, ніч страхів і чарів! Прислухайтеся: чуєте, як навколо шурхотить шшось і стукає? То мертві приходять із засвітів, влізти у доми хочуть, аби при вогні погрітися і наїстися ситно. Там по оголених полях і лісах безлистих вітер гуляє та мороз, духи бідні мерзнуть, до домів тягнуться, де вогонь і тепло. Тоді тре’ не забути їм їдла виставити у мисці за поріг або на гумно десь, бо як змори тама нічогенько не знайдуть, опівночі самі до оселі увійдуть, аби там шшось пошукати…
МОРА — у демонології народів Європи — злий нічний дух, уособлення нічного кошмару: серед ночі, якщо прийде в дім, сідає на груди людині й душить її. Досить близька до слов’янської Мори чи Мари — уособленні смерті та мору, яка має здібність до поліморфізму. (Саме Марою звуть опудало, що спалюють на Івана Купалу).
«Змори, мари, морави — духи й створіння, які мучать тих, хто снить страшними снами, або сідають на грудях і тиснуть фізично. Назва походить від Мари, дружини Чорнобога. Багато мов знають слова, що походять від Мари і які значать злого домашнього привида чи сонний кошмар: нічна мара (від неї «марити», «марення»), «der Mahr», «nightmare», іберійське «mora». Також від Мари походять слова «мор», «морити», «зморити». Нордичні забобони кажуть, що жінка, яка в надалі бажає народжувати дітей без проблем і цілком безболісно, мусить проповзти через плідний мішок, що залишився від народження жереб’яти. Утім, ризиком є те, що народжені такою жінкою хлопчики можуть стати вовкулаками, а дівчатка — зморами (А. Сапковський «Рукопис, знайдений у драконовій печері»).
Змора — то ніщо інше, як нечисте сумління, що його катують провина й непробачена кривда. Згрішить кум із кумою й заснути вночі не може, а потім по корчмах байки про змори чи інші мари розповідає.
На думку деяких філософів, усе, що ми робимо в житті, залишає тривалий слід на делікатній матерії наших душ. Злий учинок, зокрема велика кривда, заподіяна невинній істоті, може призвести до того, що дух грішника не знайде спокою навіть по смерті.
Подорожуючи Туссеном, Ґеральт переконався, що в цих теоріях і народних віруваннях може бути дещиця істини. Адже він натрапив на пустельницю, яку щоночі турбував якийсь невидимий фантом.
Ґеральт дійшов висновку, що цей фантом — змора, дух нещодавно померлого лицаря, який за життя вчинив був щось жахливе, а тепер навідував пустельницю, вимагаючи прощення. Примара пила кров жінки, систематично позбавляючи її життєвих сил. Змора являлася пустельниці в кінській подобі, бо жахливий учинок лицаря полягав у тому, що він на смерть забив власного коня. Дух лицаря своєї демонічної натури не усвідомлював.
Якщо Ґеральт звільнив духа:
Ґеральт з’ясував, що ключ до звільнення душі лицаря — вибачити його від імені пустельниці.
Якщо Ґеральт знищив духа:
Подолати змору можна срібним мечем, який бажано змастити протипримарним мастилом.
