Крихта істини[1], Зерно правди[2], Дещиця істини[3] (пол. Ziarno prawdy) — оповідання зі збірки «Останнє бажання». Відьмак Ґеральт, подорожуючи по світу в пошуках роботи, знаходить розтерзаних подорожніх.
Намагаючись дізнатися, що за істота їх убила, він виходить на садибу, в якій зустрічає людину із ведмежою головою на ім'я Нівеллен. Ведмежоголова істота спочатку намагається налякати непроханого гостя, проте відьмак не вельми лякливий, тож і потрапляє в гості до дивного хазяїна.
Сюжет[]
Проїжджаючи трактом, Ґеральт помічає, що неподалік над чимось кружляє зграя птахів. Він вирішує оглянути це місце і натикається на два спотворених вовками й птахами трупи. Чоловік, судячи з ран, загинув від удару в шию. На його тілі Ґеральт знаходить кільце цеху зброярів та кредитне доручення на ім'я Руллє Аспена. Оглянувши труп жінки, відьмак виявляє на її шиї сліди зубів, явно не вовчих, і незвичайну синю троянду, приколотую до сукні. Розуміючи, що напад скоїв якийсь монстр, Ґеральт вирішує з'ясувати, що живе в лісі і чому загиблі вирішили зійти з тракту. Він прямує в той бік, звідки вони прийшли.
Стежка приводить Ґеральта до кам'яного паркану покинутої на вигляд садиби. Кінь відьмака починає турбуватися, відчуваючи небезпеку, і Ґеральту доводиться заспокоїти її знаком. Обернувшись, він зауважує чорняву дівчину в білому платті і з величезними очима на блідому обличчі. Притулившись до дерева, вона спостерігає за Ґеральтом, але у відповідь на його привітання швидко і безшумно зникає в лісі.
Ґеральт, знову заспокоївши свою Плітку знаком, обходить паркан і знаходить хвіртку. Вона розкривається від одного його дотику, але двір садиби виявляється порожній. Біля фонтана на клумбах Ґеральт зауважує кущ рідкісних синіх троянд. Однак варто йому наблизиться, як двері будинку відчиняються і до нього на повній швидкості мчить чудовисько. Геральт блискавично вихоплює меч, що призводить медведеголовое істота в замішання. Після кількох безрезультатних спроб налякати і вигнати непроханого гостя, чудовисько все-таки вирішує проявити гостинність і запрошує Геральта в будинок.
За обіднім столом чудовисько представляється як Нівеллен. У припливі щирості, він розповідає відьмак про історію свого життя до і після насылания псування, а головною причиною його небажання знову стати людиною виявляється русалка по імені Вереена яка вже деякий час живе разом з ним. Задовольнивши цікавість відьмака, він проводжає його у двір і прощається з ним.
Вирішивши не робити гак, Ґеральт, щоб вийти на тракт вирішує піти на пряму через ліс, там він і ночує. На наступний день знайшовши відьомський коло він згадує слова Нивеленна про Вереене, здогадується про істинної сутності "русалки" і поспішає назад до садиби.
Повернувшись, він застає співає на статуї Вереену. Його сумніви опадають, перед ним брукса, зав'язується бій. Раптово в їх бій вривається Нівеллен, намагаючись захистити Ґеральта він протикає її жердиною. Вереена не намагається вирватися, заганяючи жердину все глибше в рану вона намагається наблизитися до нього. Відьмак відрізає їй голову і кров потрапляючи на чудовисько яким був Нівеллен розчаровує його, перетворюючи назад в людину.
Персонажі[]
Головні герої:[]
Другорядні персонажі:[]
Згадки:[]
- Руллє Аспен
- Леніка
- Фенне
- Примула
- Іліка
- Венеміра
В книзі[]
- - О, я й забув, що ти в нас не з отих, не з полохливих, - буркнуло страховисько, - а зовуть тебе як?
- - Ґеральт. А тебе, хазяїне?
- - Нівеллен, але всі в околиці зовуть мене Почвара або Кликач. Дітей мною страхають...
- Страховисько влило собі в пащу вміст великого келиха, потім занурило пальці в миску з паштетом і вигребло мало не половину.
- - Дітей страхають, - пробурмотів Ґеральт із повним ротом, - мабуть, не без причини?
- - Тож-бо й воно, що без причини. Твоє здоров'я, Ґеральте!
- - І твоє, Нівеллене.
Перші келихи за знайомство. Зерно правди
- Пам'ятаю все, як в тумані. Сказати коротко, кілька душ лягло тоді трупом... Гамселив я чим попало і зненацька зробився чомусь дуже сильний. Та й дім помагав мені, як міг: хряскотіли двері, в повітрі літали всілякі речі, подекуди спалахувало полум'я... Хто встиг - той утік: тітонька, кузина, хлопці з дружини. Та що я кажу - навіть собаки й ті дали дьору, виючи, підібгавши хвости. Збігла й моя улюблена кицька Ненажерка. З переляку улюблений тітчин папуга навіть дуба дав... Тож зостався я сам-один, рикаючи, виючи, шаленіючи, трощачи все, що навинеться під руку, надто ж - дзеркала...
- Нівеллен промовчав, зітхнув, шморгнув носом.- Коли напад минув, - вів він далі за хвилину, - було вже запізно шукати якоїсь ради. Зостався я сам, і нікому було пояснити, що змінився тільки мій вигляд і що хоч зовнішність моя стала потворна, я все той самий дурний підліток, який плаче в пустому замку над тілами мертвих слуг... А потім з'явився моторошний жах: утікачі повернуться і заб'ють мене, перш ніж я зможу щось пояснити... Але ніхто не повернувся.
Нівеллен про свою історію. Зерно правди
- Бюкса вигнулася, напружилась, оскалені ікла її заблищали, як розбійницькі кинджали місячної ночі. Нівеллен, якось по-ведмежому розставив лапи, спробував її ухопити, але вона верескнула йому прямо в морду, і він відлетів на декілька сажнів, ударившися спиною об дерев'яне риштування біля муру, яке з гуркотом упало на нього, закидавши його гнилими дошками й колодами.Геральт уже був на ногах і біг півколом уздовж стіни по подвір'ю, відвертаючи увагу брюкси від Нівеллена. Вампіриця, маючи білою сукнею, летіла прямо на нього, легко, як метелик, ледве дотикаючись ногами землі. Вже не верещала, не намагалася перевтілюватися. Відьмак знав, що вона вже втомилася, але знав і те, що навіть дуже стомлена, вона дуже небезпечна. За спиною в Геральта Нівеллен з ревом вилазив з-під купи колод.Відьмак відскочив ліворуч, водночас швидко махнувши мечем, щоб збити з пантелику бестію. Брюкса наближалася. Чорно-біла, розпатлана, страшна...
- ?Недооцінив він її. Вона знову вереснула на льоту, і Геральт, не встигнувши зложити Знак, полетів назад, зі страшною силою ввігнався в мур. Гострий біль у хребті пронизав усе тіло аж до пучок, спаралізував руки й ноги. Він упав навколішки. Брюкса, моторошно завиваючи, вигинаючи хребет, підготувалася до останнього рішучого нападу.- Веерено! - проревів позаду Нівеллен.Вампіриця озирнулася, і тоді він з розмаху вбив їй між грудей обламаний, гострий кінець триметрової жердини...Вона крикнула. Зітхнула тільки. Відьмак, почувши це зітхання, затремтів.
- Так вони й стояли - Нівеллен, широко розставивши ноги й тримаючи жердину обома руками, і брюкса, як білий метелик на шпильці, що висіла на другім кінці жердини, також обіймаючи грубе дерево тендітними долоньками.
Останній бій. Зерно правди
- Нічого вже не змінити. Ударив.Ударив певно, як і сотні разів перед тим, серединою клинка й одразу ж, продовжуючи ритм руху, зробив четвертий крок і півоберт. Клинок, під кінець півоберта, вже зробивши свою роботу, блиснув на сонці, волочачи за собою віяло червоних краплинок. Чорна, як гайворон, коса замайоріла в повітрі й попливла, попливла, попливла...Голова упала на жорству.Потвор дедалі меншає?А я? Хто я?Хто кричить? Птахи?Дівчина в кожушку і блакитній сукні?Троянда з Назаїра?Як тихо!Як порожньо. Яка пустка.В мені...
- Нівеллен, згорнувшись калачиком, лежав під стіною палацу в кропиві, обхопивши голову руками, й судомно тіпався.- Вставай, - сказав відьмак.Молодий, гарний, міцної статури чоловік із блідуватою шкірою обличчя підвів голову, розглянувся довкола спантеличеним поглядом. Протер очі кулаками, подивився на руки. Обмацав обличчя. Стиха застогнав. Поклав до рота пальця і довго водив ним по яснах. Знову лапнув обличчя і знову застогнав, доторкнувшися до чотирьох напухлих подряпин на щоці. Захлипав, відтак засміявся.
- - Геральте! Як? Як воно все це... Геральте?
- - Вставай, Нівеллене. Вставай і ходімо.
Фінал. Зерно правди
Географія[]
Королівства і населені пункти:[]
Чудовиська[]
Цікавості[]
- Оповідання є алюзією на відому європейську казку «Красуня й чудовисько». Сюжет казки відомий ще з часів Апулея, однак першою авторкою цієї казки вважається французька письменниця Габріела-Сюзан Барбот де Вільньов, яка видала її в 1740 р. Класичний варіант цієї історії відомий в авторстві Жанни-Марі Лепренс де Бомон, яка в 1756 р. опублікувала скорочений варіант казки мадам де Вільньов.
Примітки[]
| Книги | |
| Цикли саги про Відьмака | Відьмак (серія романів) — «Останнє бажання» (1993) Глас розуму • Відьмак (оповідання) • Дещиця істини • Менше зло • Питання ціни • Край світу • Останнє бажання ♦ «Меч призначення» (1992) ♦ «Кров ельфів» (1994) ♦ «Час погорди» (1995) ♦ «Хрещення вогнем» (1996) ♦ «Вежа Ластівки» (1997) ♦ «Володарка Озера» (1999) ♦ «Сезон бур» (2013) |
| Написані окремо | Дорога, з якої нема вороття ♦ Щось закінчується, щось починається ♦ Антологія творів українських та російських авторів «Відьмачі легенди» ♦ Рукопис, знайдений у драконовій печері |
| Інше | Книги ♦ Шаблон:Книги ♦ |