Ламмас (пол. Lammas) — свято врожаю за ельфським календарем.
У книжках Сапковського[]
- Відьмак сперся на лікоть, присуваючи книгу ближче до багаття.
- — Бачити її можна, — почав, — літньою порою, від Дня Трави й Черва аж по дні Листопаду, але найчастіше зустрічають її на Свято Серпа, яке прастарі звали Ламмас. Об’являється вона яко Панна Світловолоса, уся у квітах, і все, що живе, спішить за нею і тулиться до неї, єдно, чи звір, чи зілля. Тому й ім’я її є Живія. Прастарі звуть її Данамебі й дуже шанують її. Навіть Бородачі, хоча всередині гір, не серед полів мешкають, шанують її й іменують Блойменмагде.
- — Данамебі, — пробурмотів Любисток. — Дана Меадб, Панна Полів.
- — Як Живія ступне, земля квітне і родить, і буйно парується всіляке створіння, така її сила. Народи усі жертви їй складають з урожаю, у надії, що їх, а не чуже поле Живія відвідає. Бо мовлять такоже, що колись наприкінці осяде Живія серед люду того, який їй більш інших сподобається, але це вже бабські теревені. Бо вірно мудреці бають, що Живія лише землю кохає і те, що на тій росте і живе, втім без різниці, яблуня-дичка це найменша чи лихий черв’ях, а люди усі для неї не більше значать, аніж отая худша з дичок, бо ж і вони колись підуть, а нові по ним, інші, прийдуть племена. А Живія вічною є, була і буде, завжди, до скінчення віку.
- — До скінчення віку! — проспівав трубадур і забринькав на лютні. Торкве доєднався високою треллю на своїй очеретяній флейті. — Поздоров’ю тобі, Панно Полів! За врожай, за квіти у Дол Блатанна, але й за шкіру нижчепідписаного, яку зберегла ти від дірявлення стрілами. Знаєте, щось я вам скажу.
— Останнє бажання, ст. ??
Офіційні коментарі до видання[]
- Свято Серпа, яке престарі звуть Ламмас — Ламмас (або Лугнасад чи Лунаса) — свято врожаю у кельтській традиції. Відзначалося 1 серпня як свято початку осені й мало символіку полегшення долі землі, що страждає під тягарем зрілих плодів — у садах і на ланах.
— Офіційний коментар до перекладу книжки Останнє бажання, ст. ??