Лін Пітт (пол. Linus Pitt, англ. Linus Pitt) — магістр-бакалавр, викладач натуральної історії з Оксенфуртської Академії.
У книжках Сапковського[]
- А якщо ми вже про те, ви просили, аби я у Піні вуха нашорошив, чи не цікавитиметься хто вами. Отож, отой оно роззява, бачте?
- — Не показуй пальцем, Плюскольцю. Що він за один?
- — А я знаю? Самі спитайте, адже він до нас іде. Бачте, як його водить! А вода — наче дзеркало, зараза, а якби трохи хвиля пішла — то він би навкарачки тут ходив, нездара.
- «Нездарою» виявився невисокий худий чоловік непевного віку, одягнений у вовняний, широкий і не дуже чистий плащ, зашпилений мідною брошкою. Вістря брошки, загублене мабуть, замінював кривий цвяшок із розклепаною голівкою. Чоловік підійшов, кахикнув, примружив короткозоро очі.
- — Гм-м-м… Чи маю я приємність бачити Ґеральта із Рівії, відьмака?
- — Так, мосьпане. Маєте.
- — Дозвольте відрекомендуватися. Я Лін Пітт, магістр-бакалавр, викладач натуральної історії з Оксенфурської Академії.
- — Невимовно радий.
- — Гм-м… мені казали, що вашмось охороняє перевіз за дорученням компанії Малатія і Грока. Начебто через небезпеку нападу якогось монстра. Оце й думаю, про якого саме монстра йдеться?
- — Я й сам над тим думаю. — Відьмак сперся об борт, дивлячись на темні абриси прирічкових лугів на темерському березі, що пропливали в імлі. — Й доходжу висновку, що мене найнято скоріше на випадок нападу командо скойа’таелів, які начебто гуляють у цій місцевості. Бо ж я подорожую між Піною і Новіградом вшосте, а жагниця жодного разу не з’явилася…
- — Жагниця? Це якась народна назва. Я волів би, щоб ви використовували наукове окреслення. Гм-м… Жагниця… Я й справді не знаю, який вид ви маєте на увазі…
- — Маю на увазі кострубату потвору довжиною зо два сажені, що нагадує пеньок, порослий водоростями, який має десять лап і щелепи, наче пилки.
- — Опис, з точки зору наукової точності, вимагає кращого. Чи ж ідеться про якийсь вид родини Hyphydridae?
- — Я цього не виключаю, — зітхнув Ґеральт. — Жагниця, з того, що я про неї знаю, походить з винятково паршивої родини, і жодна назва для тієї родини не є образливою. Річ у тому, мосьпане бакалавре, що начебто якийсь із представників тієї несимпатичної родини два тижні тому напав на шкуту компанії. Тут, у Дельті, неподалік від місця, де ми, власне, перебуваємо.
- — Хто стверджує таке, — скрипуче розсміявся Лін Пітт, — той є неуком або брехуном. Нічого подібного статися не могло. Я дуже добре знаю фауну Дельти. Родина Hyphydridae тут взагалі не водиться. Як і інші, такого ж ступеня небезпеки хижі види. Значне засолення і нетиповий хімічний склад води, особливо в часи припливу…
—Початок знайомства Ґеральта та Ліна Пітта. Кров ельфів, ст. ??
- — Що воно? Що воно за вид? Таких тварин немає!
- [...]
- — Це неможливо! — чув він вереск бакалавра. — Така тварина не може існувати! Принаймні, не повинна існувати!
- [...]
- То членистоногий! Тип Amphipodia! Клас Великожвальчаті!
—Реакція Ліна Пітта на появу жагниці. Кров ельфів, ст. ??
В коментарях до перекладу[]
- Із науковцями — справа трохи складніша. З одного боку, ми маємо потужну Оксенфуртську Академію, що починається з філософії (Брама Філософів і понині залишається головними воротами на території університету), але розвивається у бік досліджень у галузях (ал)хімії, біології, медицини, висилає природознавчі експедиції для пошуку й опису нових біологічних видів, формує фундамент скептичного мислення у своїх випускників і стандарт пошуку істини поза межами університетських аудиторій (і нам відомо про паралельну Оксенфурту навчально-дослідницьку структуру на Півдні — про Імперську Академію у Кастель Граупьян). З іншого ж — цей осередок просвітництва для необдарованого магічно юнацтва чи не єдиний на всю Північ, а вчений повсюдно сприймається в кращому разі як дивак, жульвернівський ґава-Паганель (як-от магістр Лін Пітт з «Крові ельфів»), а у гіршому — як потенційно небезпечний суб’єкт.
— Офіційні коментарі до видання Хрещення вогнем, ст. 372