Лісничі або Стражі Пущі (пол. Leśniczy) — формація добровольців, які займається винищенням нелюдей. Вони вважають, що немає нічого кращого за винищення ельфів, боровиків і мавок.
Представники[]
- Юнґханс (сумнівно)
У книжках Сапковського[]
- Відьмак злився на Любистка й за те, що той зачепив Лісничих. Та й сам був не безневинним — усе ж міг він втрутитися і зупинити барда. Не зробив того, бо терпіти не міг уставлених Стражів Пущі, прозваних Лісничими, — формацію добровольців, яка займалася переслідуванням нелюдів. Він і сам заводився, слухаючи їхні хвастощі про нашпигованих стрілами, зарізаних чи повішених ельфів, боровиків і мавок. Але Любисток, який, мандруючи в товаристві відьмака, набув переконання у власній безкарності, перевершив самого себе. Стражі спершу не реагували на його жартинки, зачіпки та брудні порівняння, що здіймали ураганний сміх селян, які на те дивилися. А от коли Любисток проспівав складений нашвидкоруч свинський та знущальний куплет, що закінчувався словами: «Якщо хочеш буть нічим — будь Лісничим», дійшло до сварки й жорстокості, загальної бійки.
— Оповідання Трохи жертовності зі збірки Меч Призначення, ст. 181
- Коли вони чвалом вилетіли з-за дубів та оточили його з усіх боків у зеленому маскувальному одягу, із довгими луками за спинами, Ґеральт спочатку сприйняв їх за Лісничих — членів славетної добровільної парамілітарної організації, яка сама себе називала Стражниками Пущі й займалася полюванням на нелюдів, особливо на ельфів та дріад, та їхнім убивством витонченими способами. Бувало, що Лісничі звинувачували лісових подорожніх у сприянні нелюдям або в торгівлі з ними, а за те й інше з їхнього боку загрожувало лінчування, а довести, що не винен, було важко. Тож зустріч біля дубів могла стати досить небезпечною — і Ґеральт тоді зітхнув із полегшенням, коли зелені вершники виявилися охоронцями права при виконанні своїх обов’язків. Командир їхній, засмаглий тип із проникливим поглядом, який назвався констеблем на службі бейліфа з Горс Велена, зухвало та незичливо зажадав від Ґеральта назватися, а коли почув, хто перед ним, зажадав побачити відьмачий знак. Медальйон із зубатим вовком мало того, що був визнаний за задовільний доказ, так ще й збудив явне здивування захисника закону. А його повага, здавалося, охопила й самого Ґеральта. Констебль зліз із коня, попросив відьмака зробити те саме й запросив на хвилинну розмову.
— Сезон гроз, ст. ??