Відьмакопедія
Advertisement

Міміки (допплери, векслінги, подвійняки, бідняри) — розумні істоти, здатні змінювати форму, колір і структуру своєї плоті, підлаштовуючись під різні ворожі чинники зовнішнього середовища. Єдиним обмеженням за формою є маса істоти, яку мімік копіює, і яка повинна приблизно відповідати масі міміка.

Характеристики

Мімік копіює не лише форму істоти, але і частково її характер, звички, прагнення, що робить схожість з оригіналом практично ідеальним.

В силу їх здібностей до мімікрії, що страшенно лякали перших поселенців на території північних королівств, їх спочатку вельми боялися, а потім, зміцнівши, почали полювати на них. В результаті знищення раніше численні мімікі , які мешкали в лісах і плоскогір'ях, були знищені, а на їх споконвічній території побудоване величезне місто Новіград.

У минулі часи над спійманим міміками богослужители читали екзорцизми. А потім зв'язували, обліплювали товстим шаром глини з тирсою і обпалювали до тих пір, поки глина не перетвориться на цеглу. Такий варварський спосіб людей по відношенню до цих істот показує весь страх, який вони відчували перед ними.

Визнавши їх вимерлими, люди заспокоїлися, а ті представники раси, що вижили, почали поступово адаптуватися до нових реалій. Замінюючи померлих або зниклих людей, вони продовжували грати їх роль в співтоваристві, майстерно копіюючи їх особистості.

Відомі міміки

В книгах

Оповідання Вічний вогонь з циклу Меч призначення

— Чекай, чекай, — пробурчав Любисток. — Ти — Бібервельдт? Ну, так, безсумнівно. Але те, що сидить під стовпом, мить тому було тобою. Якщо я не помиляюся. Ґеральте! Всі очі звернені до тебе. Ти — відьмак. Що тут, до дідька, робиться? Що воно є?
– Мімік.
— Сам ти мімік, — горловим голосом сказало створіння, трясучи носом. — Я ніякий не мімік, просто допплер, а звуся я Теллічо Люннґревінк Леторт. Скорочено — Пенсток. Приятелі кажуть на мене Дуду.
Перша зустріч з міміком в книгах.
Підхожу ближче й бачу... себе самого. Як у дзеркалі. Думаю: а от не треба було пити паленки, отрути проклятої. А той тут... бо це він був — як гепне мене по лобі! Я аж зірки побачив і п’ятами накрився. Ранком очунявся у якомусь холерному чагарнику, ґуля на лобі з огірок, довкола — ані живої душі, і від нашого обозу — ані сліду. Блукав я там цілий день, тоді, нарешті, шлях знайшов, два дні йшов, корінці жер та гриби сирі. А він... отой засратий Дудулічо, чи як там його, тимчасом поїхав у Новіград як я та продав моїх коней! Я його зараз... А тих моїх конюхів випорю, по сто різок їм пропишу по голій жопі, сліпакам клятим! Щоби власного принципала не розпізнати, щоби так з мене посміятися! Дурні, голови капустяні, пиворізи...
— Не злися на них, Дейнті, — сказав Ґеральт. — Вони й шансу не мали. Мімік копіює так докладно, що його неможливо від оригіналу відрізнити, чи то від жертви, яку він обере. Ти що, ніколи про міміків не чув?
— Чув, чув. Але вважав, що то вигадки.
— То не вигадки. Допплеру досить придивитися до жертви, щоби блискавично й безпомилково адаптуватися до потрібної структури матерії. Звертаю увагу, що це не ілюзія, а повна, точна зміна. До найменших дрібниць. Яким чином міміки це роблять — невідомо. Чародії підозрюють, що діє той самий складник крові, що й при лікантропії, але я вважаю, що це щось зовсім інше або в тисячі разів сильніше. Урешті-решт, вовкулак має лише дві — найбільше три — подоби, а допплер може змінюватися на все, що захоче, аби лише більш-менш збігалася маса тіла.
— Маса тіла?
— Ну, на мастодонта він не перетвориться. Як і на мишу.
— Розумію. А ланцюг, яким ти його зв’язав, — навіщо?
— Срібло. Для лікантропа — вбивче, для міміка, як бачиш, виключно стримує зміни. Тому він тут сидить у власній подобі.
Допплер затиснув розклеєні вуста й лупнув на відьмака злим поглядом мутних очей, які вже втратили горіховий колір райдужок половинчика й стали жовтими.
— І добре, що сидить, наглючий сучий син, — проревів Дейнті. — Подумати тільки, він навіть зупинився тут, у «Вістрі», де я сам звик на постій ставати! Уже собі придумав, що він — це я!
Любисток похитав головою.
— Дейнті, — сказав. — Він був тобою. Я з ним тут три дні зустрічався. Він виглядав, як ти, й говорив, як ти. Він думав, як ти. А коли прийшов час платити, був скупий, як ти. А може, й іще скупішим.
Детальніше про здібності міміків
... Дивуюся я, пане відьмаче, що ви так спокійно сидите. Навіщо ви, вибачаюся, існуєте? Ваша ж то справа — вбивати потвор, чи як?
— Потвор, — відказав холодно Ґеральт. — Але не представників розумних рас.
— Ну, пане, — сказав корчмар. — Отут ви трохи перебрали.
— Точно, — втрутився Любисток. — Перегнув ти палку, Ґеральте, із цією розумною расою. Ти тільки глянь на нього.
Теллічо Люннґревінк Леторт і справді не нагадував у цю мить представника мислячої раси. Нагадував він лялечку, зліплену з грязюки й борошна, яка дивилася на відьмака благальним поглядом каламутних жовтих очей. Як і шморгання, що його видавав носом, який вже майже діставав до столу, не пасувало представнику розумної раси.
Опис міміка в натуральному вигляді.
— Скажу тобі, що я зроблю, відьмаче, — засміявся він звучним, перлистим сміхом Любистка. — Я піду собі, втиснуся у натовп і тихцем змінюся на будь-кого, хоча б і на жебрака. Бо волів би я бути жебраком у Новіграді, аніж допплером на пустищі. Новіград дещо винен мені, Ґеральте. Ця поява міста зіпсувала середовище, у якому ми могли б жити, жити в наших натуральних подобах. Нас винищили, полюючи на нас, наче на скажених собак. Я — один із небагатьох, хто вижив. Я хочу вижити — і виживу. Раніше, коли переслідували мене взимку вовки, я змінився на вовка й бігав зі зграєю кілька тижнів. І вижив. Зроблю так і тепер, бо не хочу тулитися по урочищах і зимувати в ямах від дерев. Не хочу бути вічно голодним, не хочу безперервно бути мішенню для стріл. Тут, у Новіграді, тепло, є їдло, можна заробити й тут дуже рідко стріляють навзаєм із луків. Новіград — це зграя вовків. Я долучуся до цієї зграї і виживу. Розумієш?
Дуду про своє бажання просто вижити.

Гра «Відьмак 3: Дикий Гін»

Запис у бестіарії

Посилка? Ваш брат забрав. Слово даю, подібний до вас, як.... Гей, куди побігли?
— Ганне Клюґер, поштмейстер
Міміки, які самі себе називають допплерами, вони ж — змінники або подвійняки, — це істоти, здатні набувати подоби будь-яких людей, нелюдів і тварин. Ця трансформація — не просто ілюзія, яку можна зруйнувати нескладним закляттям, але справжня й цілковита метаморфоза. Тобто присутність міміка не викаже жодний захисний амулет, жодний відьмацький медальйон — їхня аура достеменно дублює ауру суб’єкта, що його вони копіюють. Завдяки цьому, а також неймовірному інтелекту та хитрості, міміки були б ідеальними вбивцями або крадіями. Були б, але не є, бо від природи добродушні, полохливі та за всяку ціну уникають кровопролиття.
Загнаний у кут мімік може становити неабияку небезпеку, прибравши форму свого ворога разом з усіма його перевагами та здібностями. Унаслідок цього нападнику доводиться битися із самим собою — а в такому бою мало хто здатен перемогти.
Як і інші релікти, міміки дуже вразливі до срібла, тому бити їх слід срібним мечем. Контакт зі сріблом примушує міміка трансформуватися.

Гвинт: відьмацька картярська гра

Мімік присутній у грі гвинт у якості нейтральної карти.

Галерея

Виноски


Раси і фракції
Гуманоїдні раси Aen ElleAen SeidheAen UndodВраниГамадріадиГномиДоплер чи МімікДріадиЕльфиКраснолюдиЛімоніадиЛюдиНімфиНизушкиРусалкиСильфідиСтарші раси
Негуманоїдні раси ДракониЄдинорогиЗолотий драконСильван
Інше Королева полівРасиШаблон:Раси
Advertisement