Нереїди

Нереїди чи наяди (пол. Najada) — одна з морських рас, вони же водні господині. В книжках не міститься їхнього детального опису, вони фігурують лише в згадках або зображаються в мистецтві.

У книжках Сапковського[]

Відьмак був здивований не менше за сирену, хоча й міг припускати, що освічена й начитана Ессі краще за нього знає Старшу Мову, мову ельфів, чию співучу версію уживали сирени, моринки й нереїди. Також зрозуміло, що співучість і складна мелодійність мови сирен були заважкі для нього, а для Оченька були легшими.

— оповідання Трохи жертовності зі збірки Меч Призначення, ст. 209

— Плаває, наче малий тюлень, — засміялася Маргарита, простягаючись біля Йеннефер на дерев’яному лежаку. — А зграбна, наче наяда. Даси мені її, Йеннефер?

— Час погорди, ст. ??

Неподалік шумів фонтан, вода бризкала з мармурового глечика, який тримала мармурова наяда, чотирма струменями спадала до чаші, колихала листя латаття, між яким нишпорили золоті рибки.

[...]

Йеннефер із явним зусиллям підвелася навколішки, витерла ніс передпліччям, роззирнулася безумно. Погляд її пройшовся по Франчесці, наче ельфійки взагалі не було на дворі, а затримався він й ожив тільки при виді води у фонтані. Підповзши із чималим напруженням, Йеннефер перевісилася через край фонтана і з плюскотом повалилася у чашу. Закашлялася, почала фиркати, кашляти й плювати, нарешті, розгортаючи латаття, навкарачки дісталася до мармурової наяди й присіла, спираючись спиною на цоколь. Вода сягала їй до грудей.

[...]

Чародійка важко піднялася, обома руками притримуючись за мармурову наяду. Отбрусила з себе латаття, сильним ривком роздерла й стягнула сукню, що стікала водою, стала у фонтані гола, під текучі струмені. Обмившись і напившись, вона вийшла з чаші, всілася на березі басейну, віджала волосся, роззирнулася.

— Згадки про статую наяди в Дол-Блатанна Хрещення вогнем, ст. ??

Кенна вже почала зондувати мечника, делікатно покльовувати його імпульсами, обережно проникаючи у гущавину його думок. Тепер була вона готова. Приклавши до носа хустку — завжди існувала небезпека крововиливу, — вдерлася йому в мозок пульсацією і наказом. Естергазі закашлявся, почервонів, обіруч вчепився у стіл, за яким сидів, наче боячись, що стіл відлетить у теплі краї разом зі стосом рахунків, каламарем і прес-пап’є, що зображувало нереїду, яка цікавим чином розважалася із двома тритонами одразу.

— Вежа Ластівки, ст. ??

— Що ще? — Біле Полум’я Нільфгарду нетерпляче стукнув рукавичкою по стегну мармурової нереїди з оздоблення цоколю фонтана. — Чому ти не йдеш, Ваттьє?

— Володарка Озера, ст. ??

Коментарі до перекладу[]

РУСАЛКА — у слов’янській демонології — шкідливий водяний дух, на який перетворюються померлі дівчата (потопельниці), нехрещені діти. Описуються русалки як красиві простоволосі дівиці. На русальний тиждень, що наступає після Трійці, виходять з води, бігають по полях, гойдаються на деревах, можуть залоскотати людей до смерті або затягнути їх під воду. Четвер після Трійці вважається русальним Великоднем, і є найнебезпечнішим для зустрічі із русалками часом. Відлякати русалку можна полином, якого вони бояться.

«У міфології грецькій «наяда» чи «нереїда», водна господиня. Етимологія — жодної там русявки; тільки весняний обряд Бельтайна, на який для полудневих слов’ян придумано латинську назву «Росалія», свято троянд. Також русалок звуть ундинами (від «unda» — хвиля). Характер русалок буває на диво різним — від полохливих, невинних і безпечних істоток, що плюскаються у воді й ревно співають, до таких, хто без милості затягує під воду й топить» (А. Сапковський «Рукопис, знайдений у драконовій печері»).

— Коментарі до книжки Останнє бажання, ст. ??