Архімайстер Ортолан (пол. Ortolan) – легендарний чародій, який очолював експерименти, що проводилися у Ріссбезі.
Біографія[]
Він був серед найстаріших та найвідоміших чародіїв півночі, і це саме він винайшов еліксир, що гальмує процес старіння. Еліксир врятував Ортолана від смерті, правда, але не зміг повернути йому молодість – він винайшов його, коли був уже в дуже похилому віці. Хоча чаклун і мав намір подарувати безсмертя простим людям, він був обдурений Братством магів, яке тримало формулу в таємниці, одурюючи його, що все людство нестаріюче, і усі абсолютно щасливі.
Крім того, він був винахідником, зокрема, формули для регенерації очей і цілої низки видів зброї. Він вважав, що найкращий спосіб вберегти людство від терору війни - це стримування моторошною зброєю: що смертоносніша зброя, то надійніший мир. Оскільки Ортолана неможливо було переконати у протилежному, Братство ховало саботажників серед його винахідницькойї команди, і сковували його небезпечні винаходи. Одним з винятків був горезвісний Кульомет, різновид телекінетичного арбалету з величезним сферичним сховищем для свинцевих куль. Як випливає з назви, він використовувався для метання куль, з частотою кілька пострілів на хвилину. Його прототип був випробуваний в одній невеликій битві, але у загальне використання не був уведений через невелику точність.
Ортолан захищав роман Ґеральта та Йеннефер серед Братства і ставився до відьмака доброзичливо, аж допоки не дізнався, що біловолосий убивця чудовиськ забив IDR UL Ex IX 0012 BETA, продукт генної інженерії Ідаррана, мага-ренегата, яким захоплювався Ортолан.
Це саме він порадив Сорелю, як заманити Ґеральта в пастку, після чого планував дослідити будову очей відьмака не вбиваючи його, він, однак, не міг наробити лиха «малій Йеннефер». Старий маг навіть планував повернути Ґеральту його очі, коли вдосконалить процес регенерації очей.
Архімейстер помер від інсульту після звістки про смерть Сореля. Згідно з офіційною версією, смертельно отруївся гноєм, над яким працював.
У книгах Сапковського[]
- Ортолан був живою легендою, особою надзвичайно заслуженою в чародійському мистецтві.
Його захопленням була популяризація магії. На відміну від більшості чародіїв, він вважав, що вигода та користь, що випливають із надприродних сил, повинні бути спільним надбанням і служити зміцненню загального добробуту, комфорту й повсюдного щастя. Кожна людина, марив Ортолан, повинна мати гарантований безкоштовний доступ до магічних ліків та еліксирів. Чародійські амулети, талісмани й усілякі артефакти повинні бути повсюдно доступними та дармовими. Привілеєм кожного підданого повинні лишатися телепатія, телекінез, телепортація та телекомунікація. Аби цього досягнути, Ортолан безперервно щось винаходив. Чи то робив винаходи. Деякі настільки ж легендарні, як і він сам.
Реальність боляче корегувала забаганки старого чародія. Жоден із його винаходів, що мали розповсюдити та демократизувати магію, ніколи не вийшов за межі прототипу. Усе, що Ортолан придумував і що в основах своїх мало залишатися простим, виявлялося страшенно складним. Що мало стати масовим, виявлялося диявольськи коштовним. Утім, Ортолан не занепадав духом: фіаско замість розчаровувати тільки під’юджували до подальших потуг. Що призводили до подальших фіаско.
— Сезон гроз, ст. 117
- — Кілька років тому, — Сорель Дегерлунд надалі насолоджувався тоном свого голосу, — я став асистентом Ортолана, на ту посаду мене призначив Капітул, а затвердила дослідницька група Ріссбергу. Мав я, як і мої попередники, шпигувати за Ортоланом і саботувати найнебезпечніші його ідеї. Цим призначенням завдячував я не лише магічному своєму талантові, але й уроді та особистій чарівності. Капітул спрямовував до старигана таких асистентів, яких той полюбляв.
- …Ти можеш цього не знати, але в часи молодості Ортолана серед чародіїв панували мізогенія та мода на чоловічу приязнь, що досить часто перетворювалася на щось більше й навіть набагато більше. Молодий учень чи адепт, бувало, не мав вибору — мусив залишатися слухняним старим і в цьому питанні. Деяким це не дуже подобалося, але вони зносили те з покірливістю інструмента. А дехто таке й полюбив. До цих останніх, як ти, напевне, здогадався, належав Ортолан. Хлопчина, якому тоді пасувало його пташине прізвисько, після досвіду зі своїм прецептором на все довге життя залишився, як говорять поети, ентузіастом та прибічником шляхетної чоловічої приязні й шляхетного чоловічого кохання. Проза, як ти знаєш, окреслює такі справи коротше й образливіше.
[...]
- …Мій чоловічій афект з Ортоланом великої жертовності не вимагав: дідуган усе одно давно вже перейшов межу як віку, коли можеться, так і віку, коли хочеться. Але я зробив усе, аби думали інакше. Аби вважали, що він цілком втратив від мене голову. Що немає такої речі, у якій він відмовив би своєму красеневі-коханцеві. Що я знаю його шифри, що маю доступ до його таємних книг і секретних нотаток. Що він обдаровує мене артефактами й талісманами, яких раніше він нікому не показував. І що вчить мене заборонених заклять. У тому числі й гоетії. А якщо ще недавно великі з Ріссбергу не звертали на мене уваги, то зараз раптом почали мене поважати, я виріс у їхніх очах. Вони повірили, що я роблю те, про що вони самі марять. І що в тому я здобув успіх.
— Сорель Дегерлунд розповідає про Ортолана та їхні відносини, коли вихваляється перед паралізованим Ґеральтом. Сезон гроз, ст. 153-154
Цікавості[]
- За його часів, серед магів модна була чоловіча «дружба», яку він практикував аж до кінця своїх днів.
- Маги переконували його, що звичайні люди не старіють від еліксиру, адже Ортолан хотів зробити його доступним усьому людству. Насправді ж старому замилювали очі, а еліксири лишали лише для себе.
- Старий маг любив Йеннефер, яку називав "малою Йеннефер", і під час її першого роману з Ґеральтом захищав їх обох від неприязні чаклунської спільноти.
- Можливо, він намагався створити власну версію відьмака. Про це може свідчити присутність Бети в цитаделі, яку він передав Дегерлундові. Він, найімовірніше, й був творцем мутанта.