Відьмакопедія
Register
Advertisement

Sub-Pages:

Остріт (пол. Ostrit) — герой літературного циклу, написаного Анджеєм Сапковським та його адаптацій, зокрема відеогри Відьмак.

Темерський вельможа, наближений до короля Фольтеста. Був закоханий у його сестру, Адду з Темерії. Після смерті принцеси мав плани по узурпуванню трону.

Біографія[]

Остріт був вельможою при дворі короля Фольтеста та мав почуття до його сестри, Адди з Темерії. Коли стає відомо про вагітність Адди, Остріту стає відомо про відносини між братом і сестрою. Обурений до глибини душі, він проклинає дитину Адди і стає в деякому роді батьком чудовиська, що з'явиться на світ.

Через сім років стриґа починає тероризувати Визіму і король Фольтест закликає на допомогу Відунів. Тоді і виявляється, що прокляття можна зняти і повернути доньці Фольтеста людську подобу. Але вельможа не зацікавлений в цьому, оскільки ненавидить короля і мріє помститися йому за Адду. Він саботує спроби, пропонуючи хабара відьмакам, які беруться за замовлення.

Коли за справу береться Ґеральт із Рівії, Остріт приходить в старий замок ввечері перед битвою і пропонує Білому Вовку мішечок оренів за те, що той просто піде. Однак незважаючи на значну суму, відьмак відмовляєься від угоди.

Вельможа кидається на нього з мечем, розраховуючи, що черепашачий камінь захистить його від відьмацької магії, але тут же отримує удар в скроню і непритомніє. Прокинувшись пов'язаним, вельможа вимагає у відьмака звільнити його, але той відмовляється.

Розуміючи, що його збираються використати його як приманку для стриґа, і втекти не вдасться, Остріт розповідає Ґеральту про свою любов до Адди і питає, чи могли його слова, сказані принцесі в гніві, стати причиною прокляття. Відьмак залишає питання без відповіді і звільняє його від мотузок. Остріт кидається бігти, але упириця, що вже вилізла зі склепу, наздоганяє його і вельможа гине від її іклів.

У книжках Сапковського[]

— Відьмаче?
—Так.
— Це правда, я хотів повалити Фольтеста. Не я один. Але я один прагнув його смерті, хотів, аби він помер у муках, аби ошалів, аби живцем згнив. Знаєш чому?
Ґеральт мовчав.
— Я кохав Адду. Королівську сестру. Королівську коханку. Королівську дівку. Я кохав її... Відьмаче, ти тут?
— Тут.
— Я знаю, про що ти думаєш. Але було не так. Повір мені я не накладав жодних проклять. Я не знаюся на жодних чарах. Тільки раз сказав зі злості... Тільки раз. Відьмаче? Слухаєш?
— Слухаю.
— Це його мати, стара королева. Це напевне вона. Не могла дивитися, що він і Адда... Але не я. Я тільки раз, знаєш, намагався умовляти її, а Адда... Відьмаче! Запаморочилося мені, і я сказав... Відьмаче? То я? Я?
— Це вже не має значення.
— Відьмаче? Північ близько?
— Близько.
— Випусти мене раніше. Дай мені більше шансів.
— Ні.

Галерея[]

Примітки[]

  1. 1,0 1,1 Відьмак: Прокляття Воронів
Advertisement