FANDOM




Отто Дуссарт (пол. Otto Dussart) – теріантроп, якщо точніше – лікантроп (вовкулака), чоловік Едвіни, щасливий батько трьох доньок.

Участь в Літературній Сазі Редагувати

Колись проживав в селищі Гуаамез. Однак коли сусіди запідозрили в ньому перевертня – за сотню крон найняли для його вбивства відьмака.


— Крім того, маю справу, про яку волів би в чотири ока розмовляти. Йдеться, бачиш, про певну послугу.
— Що тільки захочете, — випростався бородань. — Тільки скажіть. Кожне ваше бажання виконаю, як тільки в моїх силах буде. Борг маю перед вами, великий борг. Якби не ви, то й не ходив би я досі по світі. Ви мене тоді пощадили. Вам завдяки…
— Не мені дякуй. Собі. Тому, що ти навіть у вовчій подобі залишався людиною і ніколи нікого не скривдив.
— Не скривдив, правда. І що з того? Сусіди, підозри набравши, зараз на мене відьмина спровадили. Хоча, бідахи, гріш до гроша складали, аби вас найняти.
— Я думав про те, щоб повернути їм гроші, — зізнався Геральт. — Але могли щось запідозрити. Я їм відьминським словом ручив, що зняв з тебе вовкулачі чари і повністю вилікував від лікантропії, що тепер ти найнормальніший у світі. Таке мусило дорого коштувати. Коли люди за щось платять, то вже у заплачене вірять. Що заплачене, те правдиве і святе. Чим дорожче, тим більше.
— Мені досі мороз йде поза шкірою, як той день згадаю. — Дуссарт зблід під засмагою. — Ледве я тоді не вмер зі страху, як вас із срібним клинком побачив. Думав, остання моя година вибила. Чи ж то мало оповідей чув? Про відьминів-убивць, що їх тільки кров і мука тішить. А вийшло, що ви чоловік справедливий. І добрий.

Геральт і Отто згадують минулі події. Сезон Бур


Може краще, — відьмин похитав головою, — щоб я їй не набивався. Не хочу дітей лякати, ані дружину твою дратувати. Я ж для неї — розбійник з мечем, трудно чекати, щоб відразу зі мною заприязнилася. Сказала, що кров’ю тхну. В переносному значенні, звісно.
Не конче. Тільки не образьтеся, але й справді страшенно чути від вас кров’ю.
Я не мав контакту з кров’ю вже…
Вже два тижні, я б сказав, — закінчив вовкулака. — То була засихаюча кров, мертва кров, ви торкалися до когось пораненого… І давніша кров є, з-перед місяця. Холодна кров. Зміїна. Самі теж кровоточили. З рани, живою кров’ю.
Я вражений.
Ми, вовкулаки, — Дуссарт гордо випрямився, — трішки тонший нюх маємо, ніж люди.
Я знаю, — усміхнувся Геральт. — Знаю, що вовкулачий нюх — то справжнє чудо природи. Тому саме приходжу до тебе і про послугу прошу.

Про унікальний нюх вовкулаків. Сезон Бур

Із допомогою свого унікального вовкулачого нюху Отто Дуссарт чи не єдиний, хто був здатен допомогти Геральту відшукати в численних печерах гори Кремона того єдиного входу до Цитаделі чародія Сореля Дегерлюнда, що його шукав відьмак:

Кілька чергових печер не ховали у своїх глибинах нікого, крім кажанів, бабаків, мишей, землерийок і полівок. І ще сили-силенної лайна.
Геральт був втомлений і розчарований. Як виглядало, Дуссарт теж. Але, треба визнати, тримав фасон, не виявляв втоми ні словом, ні жестом. Однак відьмин не мав ілюзій. Вовкулака сумнівався в успіху операції. Згідно з тим, що Геральт колись чував, і що підтвердила бабка-травниця, гора Кремона була зі східного стрімкого боку порожниста, як сир, продірявлена безліччю печер. Печер, і справді, вони знайшли без ліку. Але Дуссарт виразно не вірив, щоб вдалося винюхати ту потрібну, що була підземним переходом до середини скельного комплексу Цитаделі.

Геральт шарпнувся, Буе застогнав, але не випустив. Горбань вищирив зуби і натиснув на спуск. Геральт зігнувся, ухиляючись, тяжкий болт обтерся йому об бік оперенням, вдарив у стіну. Буе випустив меч, лежачи на животі, вхопив відьмина за ноги, знерухомив. Паштор тріумфально заскреготів і підняв арбалет.
Але вистрілити не встиг.
До печери, наче сіра блискавка, влетів здоровенний вовк. Вдарив Паштора по-вовчому, в ноги, ззаду, розриваючи підколінні сухожилля і артерії. Горбань вереснув, упав. Тятива випущеного арбалету клацнула. Буе закашляв. Болт влучив йому просто у вухо і ввійшов аж по оперення. А вістря вийшло другим вухом.
Паштор завив. Вовк роззявив страшну пащу і вхопив його за голову. Виття перетворилося у харчання.
Геральт відштовхнув від ніг врешті мертвого огротроля.
Дуссарт, вже у людській подобі, підвівся з-над трупу Паштора, обтер губи й підборіддя.
Пробувши сорок два роки вовкулакою, — сказав, зустрівшись поглядом з відьмином, — я оце вперше мав нагоду когось загризти.


Отто Дуссарт у вовчій подобі рятує життя Геральта від мутанта Паштора.



Виноски Редагувати


Персонажі саги «Відьмак»
Люди

π Аідеена π Абрад π Айден π Анна Генрієтта π Ассе π Борг π Висогота π Вітовт фон Еверец π Вернон Роше π Весемір π Ворон π Гаетан π Ґеральт із Рівії π ‎Гіселер π Емгир вар Емрейс π Ерік Вогель π Ескель π Єнніфер π Іоля Перша π Іоля Друга π Кагир π Кайлей π Каланте π Карантір π Кейра Мец π Кийян Божевільний π Койон π Ламберт π Лютик π Маур ван Анагид π Мільва π Містле π Неннеке π Ольґерд фон Еверец π Раймунд π Рієнс π Реєф π Стефан Скеллен чи Філін π Тіссая де Вріє π Тріс Мерігольд π Трейсе π Фальвік π Фенн (із Синіх Смужок) π Фенн (помічник Кодрінгера) π Фольтест π Хенсельт π Хлоя Штіц π Цирі π Чародії π Шані π Ярре‏‎

Вампіри Регіс
Вовкулаки Отто Дуссарт
Дракони Борх π
Ельфи

Аваллак'х π Ередін Бреакк Глас π Імлеріх π Іскра π Нітраль π Францеска Фіндабаір π Ширра‏‎

Низовики

Берньє Хофмайєр π Гуго Ансбах π Даінті Бібервельт π Інкарвіллея Хільдебранд π Космо Бальденвегг π Міло Вандербек π Петунья Хофмайєр π Рокко Хільдебранд π Тангерінка Хофмайєр π Цинія Хофмайєр π Франклін Хофмайєр

Червонолюди Золтан Хівай π Ярпен Зігрін
Інше Ґонтер о'ДіммПерсонажіШаблон:Персонажі
Community content is available under CC-BY-SA unless otherwise noted.