Офіцер увійшов, але витівка чародійок виявилася ні до чого. Офіцер при їхньому вигляді не збентежився, не почервонів, не роззявив рота й не вибалушив очі. Бо офіцер був жінкою. Високою стрункою жінкою із товстою чорною косою і мечем при боці.
— Пані, — сухо промовила жінка, із хрустінням кольчуги трохи вклоняючись Тіссаї де Фрьес, — доповідаю, що я виконала твоє доручення. Прошу дозволити повернутися до гарнізону.
— Дозволяю, — коротко відповіла Тіссая. — Дякую за супровід і за допомогу. Щасливої дороги.
Йеннефер усілася на лежаку, дивлячись на чорно-золото-червоний бант на ремені воїтельки.
— Я тебе знаю?
Воїтелька вклонилася злегка, витерла спітніле обличчя. У лазні було гаряче, а вона мала на собі кольчугу та шкіряний каптан.
— Я часто бувала у Венґерберзі, — сказала. — Пані Йеннефер, звуся Райлою.
— Судячи по банту, служиш ти в спеціальних загонах короля Демавенда?
Було вже добре по опівдні, коли гостинець зароївся від озброєних вершників. Командувала ними жінка з цілком білим, коротко стриженим волоссям, зі злим, затятим обличчям, знівеченим шрамами, з яких один перекреслював щоку від скроні до кутика губ, а другий підковкою обіймав око. Жінка також не мала більшої частини правого вуха, а її ліва рука нижче ліктя закінчувалася шкіряним циліндром із мідним гаком, за який зачеплено було вуздечку.
Жінка, міряючи їх злим, повним запеклої мстивості поглядом, запитувала про ельфів. Про скойа’таелів. Про терористів. Про недобитків командо, які зуміли втекти після розгрому кілька днів тому.
Ярре, Люцена та інваліди, уникаючи погляду біловолосої та однорукої жінки, говорили, невиразно мимрячи, що ні, що нікого вони не зустрічали й нікого не бачили.
«Брешете, — думала Біла Райла, та, яка колись була Райлою Чорною. — Брешете, а я про те знаю. Брешете з милосердя.
Погонею за вільними ельфами, які відпочивали біля села Темні води, командувала Біла Райла, найманка на службі ордену. Райла — природжений солдат, ветеранка війн із Нільфгардом, під час яких була понівечена та спотворена. Вона звикла до дисципліни і, переважно, керується лише однією емоцією — ненавистю до ельфів. Переслідує всіх представників цієї раси з надзвичайною ненавистю.
Я вирішив допомогти Райлі під час облоги села Темні води та посприяв її перемозі над ельфами Торувіель.
Райла оточила ельфів Торувіель у селі Темні води, але ситуація вийшла з-під її контролю. Дійшло до бою між солдатами Райли й ельфами.
Біла Райла повернулася до Визіми. У місті вона загинула від ельфійських стріл у бою між нелюдями й орденом.
Я знову зустрів найманку. Саламандра знайшла майже мертву Райлу та піддала її мутації. Райла вижила, а як мутант, швидко відновила свої сили. В обмін на друге життя їй довелося заплатити новим господарям своєю абсолютною лояльністю. Вона намагалася затримати мене. Довелося її вбити. Цього разу назавжди.
При грі за орден буде доступна романтична карта Райли. Цензурована версія карти змін не має.
Помилки[]
У книзі Володарка Озера описано, що Райла втратила ліву руку нижче ліктя, мала шрами на обличчі та втратила більшу частину правого вуха
— у грі немає жодного сліду від цих каліцтв.
У книжці Час погорди вона звалася Чорною Райлою та мала чорну косу, а будучі Білою Райлою мала вже коротко стрижене біле волосся — у грі вона Біла Райла, але з чорним волоссям.
[]
???
???
