Рівія

Передбачуваний герб міста

Рівія (пол. Rivia) — зимова резиденція королеви Меви і друга столиця королівства Лірія і Ривія.

Опис

Стоїть на березі озера Лок Ескалотт, не далеко від гір Магакам.

Ще пару років тому Ривія могла поборотися з Лірією за звання культурно-розважальної столиці, але нині Ривія в сильному занепаді.

Основне джерело доходів міста і населення - торгівля.

Місто сумно відомий своїм "погромом" — актом расизму та ксенофобії. Цій події присвячена анонімна праця "Погром у Рівії".

Відомі жителі

• Надя Еспозіто
• Вірсінг

Відомі місця

• У Вірсінга — трактир;
• "Під пастухом і квочкою" — таверна;
• Таверна Півень і Бик
• В'язово — краснолюдський квартал;
• Ринок;
• Казарми;
• Королівський замок.

Дані з книг Сапковського

Хоч битва за міст відбулася в Ангрені, проте, по-перше, це поряд із Лірією і Ривією, по-друге, безпосередньо в битві брали участь лірійські підрозділи, а королева Мева призвела у лицарі Ґеральта, пойменувавши його при цьому Ґеральтом Ривським

---

– Сила їх, пане лицарю, – не вистоїмо!

– Сотник убитий... – простогнав інший. – Десятники втекли! Смерть іде!

– Треба голови свої рятувати!

– Ваші товариші, – гукнув Кагир, розмахуючи мечем, – продовжують битися на предмостя і на вирубці. Ганьба тому, хто не рушить їм на допомогу! За мною!

– Любисток, – прошипів відьмак. – Плигай на острів. Як-небудь з Регісом доставте Мільву на лівий берег! Ну, чого стоїш?

– За мною, хлопці! – кричав Кагир, розмахуючи мечем. – За мною! Хто в бога вірує! На берег! На биндюгу ! Бий, криши!

Кілька солдатів підхопили голосами, що виражають різні ступені рішучості. Деякі з тих, хто вже втік, засоромилися, повернулись і приєдналися до «мостової армії», на чолі якої раптом виявилися відьмак і нільфгаардець.

Можливо, солдати і справді кинулися на виручку, але тут на підходах до мосту зачорніли плащі кіннотників. Нільфгаардці прорвали оборону і ввірвалися на міст, по дошках загуркотіли підкови. Частина солдат, що зупинилися було, знову кинулася бігти, частина нерішуче зупинилася. Кагир виматюкався. По-нільфгаардськи. Але ніхто, крім відьмака, не звернув на це уваги.

– Що почалося, треба закінчувати! – буркнув Ґеральт, стискаючи в руці меч. – Йдемо на них! Треба розпалити наше військо.

– Геральт. – Кагир зупинився, невпевнено глянув на нього. – Ти хочеш, щоб я... Щоб я вбивав своїх? Я не можу...

– Нагидив я на цю війну, – скреготнув зубами відьмак. – Але тут Мільва. Ти приєднався до команди? Вирішуй. Йдеш за мною або встаєш на бік чорних плащів? Ну, швидше!

– Йду з тобою!

Так і вийшло, що один відьмак і один союзний йому нільфгаардець заволали, закрутили мечами і не роздумуючи кинулися вперед, два супутники, два друга, два соратника – назустріч ворогові, в нерівний бій.

І це було їх загальне вогняне хрещення. Хрещення загальним боєм, люттю, божевіллям і смертю. Вони йшли на смерть, вони, два товариша. Так вони думали. Адже не могли вони знати, що не помруть в той день на цьому мосту, що перекинувся через Яругу. Не знали, що призначена їм обом інша смерть. В іншому місці і в інший час.

Хрещення вогнем

---

– Не зрозумів. А, ні-ні. Не присвячений... Ваша королівська величність.

Мева вийняла меч.

– На коліна.

Він виконав наказ, як і раніше, не в змозі повірити, що відбувається і продовжуючи думати про Мільву і дорогу, яку обрав для неї, злякавшись трясовин і боліт Ійсгіта.

Королева повернулася до фіолетового.

– Пвокажи фовмулу. У мене немає фубів.

– За безприкладну мужність в бою за справедливу справу, – урочисто проголосив фіолетовий, – за доказ доблесті і честі, вірності короні, я, Мева, волею богів королева Лірії і Ривії, моїм правом і привілеєм присвячую тебе в лицарі. Служи вірно. Стерпи цей удар, і ні одного більше.

Геральт відчув на плечі легкий удар клинка. Глянув у світло-зелені очі королеви. Мева сплюнула густою червоної слиною, приклала хусточку до обличчя, підморгнула йому поверх мережив.

Посвячення Ґеральта в лицарі

---

На шостий день після червневого молодика вони дісталися до Ривії.

Виїхали з лісів на схилі пагорба, і зараз перед ними внизу блиснула дзеркальна гладь озера Лок Эскалотт, що має форму руни, від якої воно й отримало назву. Озеро іскрилося в улоговині. В дзеркало вод дивилися порослими смереками і модринами пагорби Крааг Ріс, виступаючі вперед передгір'я масиву Махакам. І червоні дахи веж стоять на озерному мису товстостінного замку Ривиія, зимової резиденції королів Ліріі. А біля затоки, на південному кінці озера Лок Ескалотт, лежав ривський град, блискучий солом'яним передмістям, темніючий будинками, що немов опеньки покривають берег озера.

– Ну, схоже, доїхали, – зазначив факт Лютик, прикриваючи очі долонею. – Так ось і замкнулося коло: ми в Ривіі. Дивно, ох і дивно ж петляють долі... щось не бачу я на вежах замку біло-блакитного прапора, значить, королеви Мевы в замку немає. Втім, не думаю, щоб вона пригадала тобі твоє дезертирство...

Володарка Озера. Прибуття до Рівії

---

Не встигли вони ще влетіти у вузькі вулички передмістя, не встигли минути перших наляканих мешканців міста, що бігли назустріч, а Йеннефер вже абсолютно чітко уявила собі, що відбувається попереду, знала, що в Ривіі не пожежа, знала, що на Ривію не напали ворожі війська. Ні! Вона знала, що в Ривиіі вирує погром. Йеннефер знала вже, що передчувала Цірі, куди і до кого вона мчить. Знала Йеннефер і те, що не зможе її наздогнати. Це було виключено. Через масу народу, що збився в паніку натовп, у щільну юрбу, перед якою їм з Трісс довелося так різко осадити коней, що вони лише дивом не перелетіли через кінські голови, Кельпі просто перемахнула. Копита кобили збили при цьому кілька капюшонів і шапок.

– Цірі, стій!

Вони й самі не помітили, як опинилися вже в лабіринті вуличок, забитих сіпаючимся і виючим натовпом. З коня, що мчав щодуху, Єнніфер бачила тіла, що валяються в канавах, бачила убитих, тих, яких повісили за ноги на стовпах, балках. Бачила зкорченого на землі краснолюда, якого штовхали ногами й били палицями, бачила іншого, якого спотворювали денцями розбитих пляшок.

Чула рев тих, що їх катують, крики й виття катованих. Бачила, як зімкнуло натовп над викинутої з вікна жінкою, як замиготіли кілки в руках збожеволілих, що втратили людський вигляд, людей.

Натовп густішав, гул наростав. Чародійкам здалося, що відстань між ними і Цирі зменшується. Черговою перешкодою на шляху Кельпі виявилася групка розгублених алебардистів, яких ворона кобила прийняла за огорожу і перемахнула через них, збивши з одного плаский каплан. Інші присіли від страху.

Не зменшуючи швидкості, вони вилетіли на площу. Тут було чорним-чорно від людей. І диму. Йеннифэр збагнула, що Цири, безпомилково ведена пророчим інстинктом, направляється до самого ядра, в саму гущу подій. В самий вогонь пожеж, туди, де вирувало і буйствовало вбивство.

Володарка Озера. Погром у Рівіі

---

Град, обрушений чародійками на місто, остудив гарячі голови. Остудив настільки, що армія наважилася вдарити і навести порядок. До того солдати отетеріли. Вони знали, чим загрожує напад на озвірілу чернь, на споєний кров'ю і вбивством натовп, який не боїться нічого і не відступає ні перед чим. Проте втручання нестримної стихії змирило жахливу стоголову гідру, а армія доробила решту.

Град завдав місту жахливої шкоди. І ось вже той чоловік, який тільки що вбив червонолюдську жінку, а її голову дитини розтрощив об стіну, тепер схлипував, тепер ридав, тепер ковтав сльози і соплі, бачачи те, що залишилося від даху його будинку.

У Ривіі запанували мир і спокій. Якщо б не майже двісті знівечених трупів і кілька спалених будинків, можна було б сказати, що нічого не сталося. В районі Вязова, біля самого озера Лок Ескалотт, над яким небо розцвітилося дивовижною дугою веселки, плакучі верби картинно відбивалися в гладкої, немов дзеркало, поверхні вод. Співали птахи, пахло вологим листям.

Все тут виглядало цілком ідилічно.

Володарка Озера. Кінець погрому

Додатково

• На момент погрому в місті мешкало 1200 жителів, з яких 253 були нелюдами.

Обережно: Далі текст містить деталі сюжету.
Тут 25 вересня 1268 року сталася подія, сумно відоме як Погром у Рівії, що забрав чимало життів, в тому числі і життя відьмака Ґеральта із Рівії.

Кінець деталей сюжету.