Гравейр — це різновид гуля. Він дуже подібний до гуля, але значно більший. Вирізняють його також, як бачиш, три кістяні гребені на черепі. Все інше в нього — як і в кожного трупоїда. Зверни увагу. Кігті короткі й тупі, пристосовані для розкопування могил, для риття землі. Міцні зуби, якими він трощить кістки, і довгий тонкий язик, що слугує для вилизування з них кісткового мозку, напіврозкладеного.
Спільним для монстрів цього є поїдання людських та інших останків, хоча Трупоїди можуть нападати і живої людини. Мешкають зазвичай на цвинтарях, лобових місцях масових страт, полях битв та інших місцях, де можуть поживитися щодо свіжої мертвечини.
Існує поширена (утім, хибна) думка що некрофаги - це люди, які деградували внаслідок століть канібалізму. Насправді вони з’явилися після того, як світи зіштовхнулись в Кон’юнкції Сфер. Таким чином вони не мають свого місця в природі, а тому їхнє вбивство не порушує її баланс. Це також означає, що жоден друїд не литиме за ними сльози і не писатиме петицій до місцевого правителя з вимогами «обмежити вбивчі практики відьмаків» як це буває, коли вони знищують інших небезпечних для людей істот. У бою з некрофагами будь-якого вид необхідно бути особливо обережним Навіть від найменшого поранення може інфікуватися правцем і отруїтися кадаверином. До того ж, якщо ці трупожери вживали померлих від чуми, вони здатні переносити захворювання, попри власній імунітет до звичайних хвороб.
Місцеві легенди зображали трупоїдів у вигляді повсталих мертвих, які проклинають і жадають живих, але це далеко не так. Але правда, що там, де йдуть війна, смерть і епідемія, неминуче йдуть трупоїди. Визначені ненаситною жадобою плоті, живої чи мертвої, різні види трупоїдів пережили демографічний вибух, оскільки війни спустошували Континент.
Гулі, імляки, гнильці, утопці, з’ядарки це лише деякі з істот, яких загально називають некрофагами. Такий ярлик дещ оманливий, оскільки він натякає, що ці потвори харчуються виключно трупам. Якби це було правдою, люди не наймали б нас настільки часто, щоб їх позбутися. Насправді більшість некрофагів активні мисливці, а їхня основна здобич, окрім дичини, - це люди. Ці звірі не цураються свіжого м’яса, хоч зазвичай надають перевагу мертвечині. Деякі породи цих істот полюбляють закопувати чи приберігати своїх жертв у інший спосіб і поглинати їх за два чи навіть десять днів після початку розкладайня. У теплий літній день сморі, із набитого сховку гулів чутно за кількасот метрів, що не раз допомагало мені знаходити їхні лігва.
«А тому, щоб врятувати власні життя, ці люди вдалися до наймерзенніших вчинків і почали харчуватися тілами своїх померлих родичів. Але їхній апетит не вщух і, коли вони з’їли плоть, то розтрощили маслаки, щоб дістатися до кісткового мозку. Коли на хуторі скінчилися трупи, вони взялися відкопувати на цвинтарі старі кістки й варити з них суп, на якому протрималися всю довгу зиму до самої весни. Та селянам настільки прийшлася до смаку людська плоть, що вони не змогли без неї жити і навіть найсмачніша страва була для них наче пил з попелом. Тоді вони почали влаштовувати набіги на цвинтарі сусідніх селищ, а якщо десь неподалік відбувалася битва, вони обчищали поле бою і тягли трупи додому на радість усьому хутору. Вельми заохочені своїми мерзенними діями, вони почали навіть порушували закони гостинності й вбивати мандрівників, які зупинялися під їхнім дахом.
Утім, справедливість і відплата не забарилися, бо коли народ із сусідніх селиш провідав про ці діяння, то по людожерів прийшла сила-силенна людей. А коли знайшли в тому селі безліч захованих речей мандрівників і людських решток, то вчинили над канібалами-вбивцями жорстоку кару - вбили їх і спалили дотла їхні оселі. Та деякі з тих виродків спромоглися уникнути справедливості, вони сховалися у глибоких лісах і започаткували плем’я, що й донині тривожить цвинтарі й місця битв у спробах вгамувати свою порочну жагу до людської плоті».
— Сільвестр Буґардіо, «Liber Tenebrarum: або книга Жахливих, але правдивих подій, нероз’яснених наукою»
