У структурі публічної влади Народу Вільх дуже багато схожого зі структурою Королівств Півночі. Головним правителем є король, у якого є радники, які відповідають за різні гілки влади. Нинішнім Королем вільхи є Ередін Бреакк Ґлас, який став таким після смерті колишнього короля — Оберона Муйркетаха.
Також Ередін є воєначальником ельфів і ватажком Червоних Вершників, тобто Королем Дикого Полювання. Оскільки більшість часу Ередін проводить у мандрах між світами, а політика його мало цікавить, в Тір на Ліа йому потрібен намісник, чиї обов'язки виконує Ге'ельс.
Час в Тір на Ліа тече повільніше. На це вказує те, що багато людей, яким вдалося повернутися до себе додому після викрадення Диким Полюванням, заставали давно зарослі могили своїх дітей. Також, в цьому світі живуть єдинороги - розумні істоти, які спілкуються за допомогою телепатії і не терплять присутності ельфів через захоплення ними цього світу.
Спосіб життя Aen Elle не відрізняється від того, як жили Aen Seidhe до приходу в їх світ людей: єднання з природою, написання віршів, творчість, роздуми, прогулянки, гра на музичних інструментах, співи й тому подібні заняття.
У книжках Сапковського[]
Хоча була знервована й напружена, Цірі розглядалася пильно, не бажаючи пропустити нічого, жодного образу, що представляло їй казкове місто Тір-на-Ліа. По-перше, вона згоряла від цікавості, по-друге, не переставала думати про втечу й пильно видивлялася оказії.
Час перебування Цірі серед Народу Вільх: вісім днів до прибуття в Тір-на-Ліа («– Я увійшла до вежі більш ніж тиждень тому… – Сіреаель, це ж тільки вісім днів» (ВО)), плюс п’ять ночей перебування там із Королем Вільх; дата втечі – 1 грудня 1267 р. (утім, треба мати на увазі, що час у країні Народу Вільх тече інакше, ніж у рідному світі Цірі).
Поряд із черговим каскадом, що з шумом спадав зі скельної щілини, була кам’яна тераса, а за нею, у тіні кущів дикого бузку, стояла альтанка, оповита плющем і традесканцією. Унизу було видно крони дерев, стрічку річки, дахи, перистилі й тераси Тір-на-Ліа.
Вони стояли хвилинку, роздивляючись.
– Ніхто мені не казав, – Цірі перша перервала мовчанку, – як зветься ця річка.
– Еснад.
– Зітхання? Красиво. А цей струмок?
– Туате.
– Шепіт. Теж красиво. Чому ніхто мені не сказав, що й у цьому світі живуть люди?
