Жінка, дріада з Брокілону. Мала довге зеленкувате волосся та вінок на голові, майже не говорила на Спільній.
У липні 1267 року, патрулюючи західні кордони біля річки Стрічки, вона зустріла барда Любистка, який їхав до Брокілону верхи. Вона попросила його продовжити баладу «Квіт Еттаріель» і, насолоджуючись його музикою, вирішила відвести його до свого пораненого друга Ґеральта з Рівії, якому вона допомагала зцілитися. Спробувавши поговорити з Любистком, вона оглянула його нову лютню, а потім залишила їх.
У книгах Сапковського[]
– Трухляки й різновид моху. Воно росте тільки тут, у Брокілоні. І тільки вони знають, як усе це разом сплести, щоб світило. Дякую тобі, Фауве.
Дріада не відповіла, але й не відійшла. Присіла поряд. Чоло її накривав віночок, довге волосся виглядало зеленим, а може, й насправді таким було. Любисток знав, що волосся дріад бувало надзвичайних кольорів.
– Taedh, – сказала вона мелодійно, зводячи на трубадура очі, що блистіли на маленькому личку, навскоси перетятому двома паралельними темними смугами маскувального малюнку. – Ess’ve vort shaente aen Ettariel? Shaente a’vean vort?
Фауве присутня у вигляді картки «Фауве» фракції Скойа'таелі у грі «Гвинт».
«
На краю лісу чекала на них самотня дріада. Любисток відразу її упізнав – була це та, із зеленкуватим волоссям, яка серед ночі принесла їм світло й хотіла вмовити його співати далі.
