Шелдон — кремезний воїн-краснолюд з вражаючою рудою бородою до поясу.
Як і всі його побратими, простий в спілкуванні і прямий у висловлюваннях, але разом з тим вкрай делікатний в справах, що стосуються краснолюдської раси, а особливо — честі краснолюдських дам.
Здобутки[]
Є ветераном битви при Бренні та під Содденом. Розв'язав суперечку з лицарем Доніміром із Трої та іншими під час виступу Любистка під гілками священного дуба Блеобхеріса.
У книгах Сапковського[]
Ха, не шкода й сріблом сипнути за таку пісню, що серце воїна радує! І видко було, що ані крихти ви не брешете, то я кажу, Шелдон Скаґґс, а я брехню від правди вмію відрізнити, бо я ж під Содденом був, я ж проти нільфгардських загарбників стояв там із сокирою в руці…
— Занадтенько ви надуті, — пирхнув Шелдон Скаґґс. — Мабуть, забули, пане пасований, що, перш ніж сталася друга битва під Содденом, Нільфгард прокотився вашою землею, наче залізний каток, що трупами таких, як ви, хватів заслали поля від Марнадалю до Заріччя. А затримали нільфгардців також не на вас схожі крикливі крутії, але об’єднані сили Темерії, Реданії, Едірну й Кедвену. Згода і єдність — ось що їх стримало!
– Ет, – махнув рукою Шелдон Скаґґс. – Що тут дарма балакати. Цірілла, Емгир, призначення… Далекі то проблеми. Ближчими є, панове, проблеми такі, як Менно Коегорн і група армій «Центр».
Приєднався до Саскії в її боротьбі з кедвенськими загарбниками у Вергені.
Запис в журналі[]
Краснолюда Шелдона Скаггса перший раз, як мені пам'ятається, я зустрів кілька років тому під віковим дубом Блеобхерісом, коли я тішив слух місцевого войта і іншу численну публіку, що зібралася з приводу мого приїзду. Скаггс - це кремезний воїн, як і всі його побратими, простий в спілкуванні і прямий у висловлюваннях, але разом з тим вкрай делікатних в справах, що стосуються краснолюдської раси, а особливо - честі краснолюдських дам. Він воював і під Содденом, і під Бренною як офіцер Магакамської Добровольчої Раті і цінував пісні про військові подвиги і героїчних діяннях. Свою повагу він ніколи не соромився висловлювати матеріально, тим самим спростовуючи міф про скупість краснолюдів і їх нездатності цінувати справжнє мистецтво.
