Ш'ееназ (пол. Sh'eenaz) — героїня літературного циклу, написаного Анджеєм Сапковським, вперше зустрічається в оповіданні Анджея Сапковсього «Трохи жертовності» зі збірки — «Меч Призначення».
Жінка, сирена, що мешкала у водах біля Бремервоорда. Була закохана у місцевого князя — Аґловаля, заради якого замінила свій хвіст на людські ноги та стала його офіційною дружиною.
У книжках Сапковського[]
- З боку моря, від ледь помітних скель до них донісся плюскіт. І голосний, співучий окрик.
- — Біловолосий! — крикнула сирена, граційно перескакуючи по гребнях хвиль, молотячи по воді короткими елегантними ударами хвоста.
- — Ш’ееназ! — відгукнувся він, махаючи рукою.
- Сирена підпливла до скель, зависла вертикально в спіненій зеленій безодні, обома руками відкидаючи з обличчя волосся, відкриваючи одночасно торс разом зі всіма принадами. Ґеральт зиркнув на Ессі. Дівчина трохи почервоніла і з виразом жалю й розчарування на мить глянула на власні принади, що ледь позначалися під сукнею.
- — Де той мій? — заспівала Ш’ееназ, підпливаючи ближче. — Він же мав тут бути.
- — Був. Чекав три години й пішов.
- — Пішов? — здивувалася сирена високою треллю. — Не чекав? Не витримав якихось трьох годин? Так я і думала. Анітрохи жертовності! Анітрохи! Бридкий, бридкий, бридкий! А ти що тут робиш, біловолосий? Прийшов прогулятися зі своєю коханою? Ладна з вас пара, тільки оті ноги вас спотворюють.
- — Це не моя кохана. Ми ледь знайомі.
- — Так? — здивувалася Ш’ееназ. — Шкода. Ви пасуєте одне одному, гарно виглядаєте разом. Хто це?
- — Я — Ессі Давен, поетка, — заспівала Оченько з акцентом і мелодикою, порівняно із якими голос відьмака звучав наче каркання ворона. — Я рада познайомитися із тобою, Ш’ееназ.
- Сирена плеснула по воді, засміялася звучно.
- — Як чудово! — крикнула. — Ти знаєш нашу мову! Клянуся, ви, люди, вмієте здивувати. Насправді не аж так багато нас розмежовує, як говорять.
- Відьмак був здивований не менше за сирену, хоча й міг припускати, що освічена й начитана Ессі краще за нього знає Старшу Мову, мову ельфів, чию співучу версію уживали сирени, моринки й нереїди. Також зрозуміло, що співучість і складна мелодійність мови сирен були заважкі для нього, а для Оченька були легшими.
- — Ш’ееназ! — закричав він. — Усе-таки нас дещо розмежовує, а тим, що нас інколи розмежовує, може бути й пролита кров! Хто... Хто вбив ловців перлин, там, біля двох скель? Скажи мені!
- Сирена пірнула, збурюючи воду. За мить знову з’явилася на поверхні, а бліде личко її перекривилося і скорчилося у бридкій гримасі.
- — Не думайте навіть! — крикнула вона пронизливо. — Навіть не думайте наближатися до сходів! Це не для вас! Не сваріться з ними! Це не для вас!
- — Що? Що не для нас?
- — Не для вас! — зойкнула Ш’ееназ, кидаючись навзнак у хвилі.
- Бризки води підлетіли високо угору. Ще мить вони бачили її хвіст, роздвоєний, утятий плавник, що тріпотів на хвилях. Потім вона зникла у глибині.
— оповідання Трохи жертовності зі збірки Меч Призначення, ст. 208-209
Гра «Відьмак»[]
У грі сирена не зустрічається, проте її згадує Володарка Озера у діалозі з Ґеральтом із Рівії.
Галерея[]
Сирена
«Людина»