Щось більше (пол. Coś więcej) — останнє оповідання збірнику «Меч Призначення».
Сюжет[]
Історія починається, коли Ґеральт зустрічає купця на ім'я Йурґа, який вирішив скоротити шлях через урочище. Як виявилося, його віз зламався і купець сидів, намагаючись відремонтувати колеса. Ґеральт запитується в купця, чому він подорожує сам, на що отримує відповідь, що з ним було двоє слуг, втім вони втекли. Під мостом можна було помітити людські залишки, тому відьмак радить купцеві якомога скоріше забиратися звідси, але Йурґа не погоджується, оскільки стверджує, що він надто довго працював, аби все отак залишити. Вовк, скориставшись Правом Несподіванки погоджується його захистити, попросивши у купця "те, що він вдома зустріне, і на що не сподівався".
Надворі стає все темніше і Ґеральт вступає в бій з потворами. Відьмакові вдається їх перемогти, втім він отримує серйозні поранення і втрачає свідомість. Відьмака рятує Йурґа та його слуга Велль. Вовк просить купця подати йому флакон з відьмачим еліксиром, після чого знову занурюється в сон. Він переносить Ґеральта на свято Беллетейн, де він востаннє розлучився з Йеннефер.
Ґеральт прокидається від того, що Йурґа разом із слугою змінюють йому пов'язку. Купець повідомляє, що вони вже перейшли річку Траву та знаходяться в Мехунських лісах, що в Соддені. Один із митників на Темерському кордоні також впізнав Ґеральта, поки той спав і наказав негайно пропустити воза. Йурґа знову дає відьмакові еліксир, після чого той засинає. Цього разу йому сниться візит до Цінтри, де він хоче забрати своє Дитя-Несподіванку. Спочатку відьмак переконаний, що це хлопчик. Він запитує в Мишовура хто з дітей, які граються є його нагородою, втім друїд відповідає, що не може розповісти відьмакові. Також він зізнається, що коли Паветта народила Цірі, то Каланте наказала йому вбити відьмака, але передумала в останній момент.
Пізніше Ґеральт зустрічається з Левицею з Цінтри. Вони обговорюють питання Права Несподіванки та те, чи вірить сам відьмак у нього. Також Каланте запитує про матір Білого Вовка та випробування травами. Після розмови Каланте пропонує йому поглянути на своє призначення, втім Ґеральт відмовляється і покидає Цінтру.
Відьмак прокидається знову і розуміє, що не відчуває болю. Він хотів поворухнутися, втім не зміг. Раптом він почув лагідний жіночий голос, який наказав йому не рухатися. Жінка дала відьмакові випити еліксир, який мусив бе нейтралізувати токсини. Дівчину звали Вісенною і вона відповіла, що прийшла, оскільки її попросили митники на кордоні. Коли вона повернулася боком відьмак намагався вгледіти у Вісенні риси, які б нагадували його матір:
- Він дивився. Не було жодної схожості. Мала вона зовсім інший профіль. Малий ніс. Вузьке підборіддя. Мовчала. Потім раптом нахилилася, глянула йому просто в очі. Зблизька. Без слів.
– Вони тобі подобаються? – запитав він спокійно. – Мої виправлені очі? Такі… небуденні. Чи знаєш, Вісенно, що роблять із очима відьмаків, аби їх виправити? Чи знаєш, що не завжди те вдається?
Ґеральт хотів глянути на неї веднь, втім чародійка пішла, змусивши відьмака заснути.
Наступного дня вони з Йурґою опиняються в Заріччі. Купець починає обговорювати з Ґеральтом Вісенну і говорить, що жителям Верхнього Соддену є чим завдячувати чародійкам. Далі іде мову про битву при Содденському пагорбі. Тоді чародії, віддавши свої життя змогли захистити Північ від Нільфгарду. Йурґа починає перелічувати всіх чотирнадцятьох чародіїв, які полягли. Ґеральт, недослухавши увесь список вирішує сам глянути на камінь.
На пагорбі Ґеральт зустрічає дівчинку, яка приносить квіти і закриває останнє ім'я. Відьмак чудово розуміє хто ця дівчинка і чому вона завжди йде за ним, але "не бере за руку". Він боявся чотирнадцятого імені, думаючи, що там може бути його кохана - Йеннефер, втім, коли дівчинка йде він запитується у Йурґи і той каже зовсім інакше ім'я.
Поблизу Яруги Ґеральт зустрічає Любистка, який хоче перебратися на інший берег. В ході розмови бард розповідає відьмакові про напад Нільфгарду на Цінтру та Другу Війну. Також Любисток повідомляє відьмакові, що всю королівську родину було вбито і цей факт зупиняє Вовка від поїздки до королівства. Вони разом перебираються на другу сторону річки і Ґеральт їде з Йурґою до нього додому.
Опинившись вдома у купця відьмак бачить як Йурґу зустрічає його дружина - Злолтолітку. З порогу жінка повідомляє йому, що вона взяла у друїдів дівчинку. Він розуміє, що це якраз те, чого він не очікував зустріти. Побачивши Ґеральта вона зривається і біжить до нього. Дівчинкою виявляється Цірі і тепер відьмак остаточно розуміє, що вона є його призначенням:
- – Ти мене знайшов! Ох, Ґеральте! Я увесь час чекала! Так страшезненько довго… Ми вже будемо разом, правда? Тепер ми будемо разом, так? Скажи, Ґеральте! Назавжди! Скажи!
– Назавжди, Цірі.
– Так, як і казали! Ґеральте! Так, як казали… Я твоє призначення? Скажи! Я – твоє призначення?
Йурґа побачив очі відьмака. І дуже здивувався. Чув тихий плач Злотолітки, відчував тремтіння її спини. Дивився на відьмака й чекав, увесь напружений, на його відповідь. Знав, що не зрозуміє тієї відповіді, але чекав на неї. І дочекався.
– Ти – дещо більше, Цірі. Дещо більше.
Персонажі[]
Головні[]
Другорядні[]
Згадування
- Аксель Рябий
- Атлан Керк
- Король Белогун
- Ванель із Брюґґе
- Весемір
- Горазд
- Дагоберт з Воле
- Король Дезмонд
- Дані
- Лаудбор з Муррівелю
- Литта Нейд на прізвисько Корал
- Паветта
- Трісс Мерігольд
Місця[]
Королівства та населені пункти[]
Природні об'єкти[]
- Яруга
- Постільгові гори
- Мехунський ліс
- Долина Марнадаль
- Содденський пагорб
Галерея[]
| Книги | |
| Цикли саги про Відьмака | Відьмак (серія романів) — «Останнє бажання» (1993) Глас розуму • Відьмак (оповідання) • Дещиця істини • Менше зло • Питання ціни • Край світу • Останнє бажання ♦ «Меч призначення» (1992) ♦ «Кров ельфів» (1994) ♦ «Час погорди» (1995) ♦ «Хрещення вогнем» (1996) ♦ «Вежа Ластівки» (1997) ♦ «Володарка Озера» (1999) ♦ «Сезон бур» (2013) |
| Написані окремо | Дорога, з якої нема вороття ♦ Щось закінчується, щось починається ♦ Антологія творів українських та російських авторів «Відьмачі легенди» ♦ Рукопис, знайдений у драконовій печері |
| Інше | Книги ♦ Шаблон:Книги ♦ |