Ґноми походять із давніх часів - іще навіть до Конюнкції Сфер. Це низькорослий, але міцним і дужим народ, звиклим до важкої праці. Краснолюди мають надійну і шляхетну репутацію, але їх також часто сприймають як буркотливих скнар, яким є діло лише до родичів і постійного накопичення свого вилюбленого золота. Проте, часто кажуть, що кращі за них лише дракони і люди. Вони також відомі ревністю, з якою оберігають своїх не дуже вродливих жінок, оскільки вірять, що всім іншим уривається терпець їх спокусити. Мало хто наважувався спробувати пояснити їм хибність подібних поглядів. Краснолюди — довгожителі, як і ельфи, проте, серед них плодовита тільки «молодь». Жінки-ґномки описуються вкрай мало, але відомо, що вони за людськими мірками дуже непривабливі (на відміну від ельфійок, красу яких люди дуже шанували).
Історичною батьківщиною ґномів є гори Магакам, тут розташована більшість їхніх ковалень та лабораторій. Але багато хто з них живе в містах людей і займається різними справами: ремісництвом, куванням зброї, банкірством, торгівлею, або шукає роботу охоронцями чи найманцями. У регулярних арміях практично всіх королівств ґномів займали далеко не останнє місце, завдяки високій військовій підготовці. На відміну від ельфів ґноми підійшли до асиміляції прагматично і перейняли багато людських звичаїв, практик і стилів одягу, чим суттєво зменшили прірву між цими расами. Утім, упередження людей щодо ґномів не зникло і часом призводить до насилля та погромів. У свою чергу для більш консервативних ґномів, або тих, що симпатизують справі Скойа’таелів, ґноми, які працюють на людей, є зрадниками й нікчемними собаками на людській прив'язі. Як то кажуть: тим, хто сидить на паркані, не лише коле у сраку - вони ще й можуть отримати по нозі з будь-якого боку.
« Розширення поселень людей кілька сотень років тому змусило краснолюдів відступити до обмежених земель серед гір Магакам Утім, рештки їхніх поселень і шахтарських колоній можна знайти й поза цими територіями. Краснолюди зводять свої оселі з щільного каменю або вирізають їх прямо у скелях. Усупереч народним повір’ям, ця раса зважає на красу й ошатно вкриває інтер'єр своїх будівель геометричними візерунками карбуванням і мозаїками. »
Від гномів краснолюди відрізняються за такими характеристиками:
краснолюди вищі гномів (зріст краснолюдів: 1.2 - 1.35 м в порівнянні із зростом гнома: 0.9 - 1.0 м) і більш кремезні.
Червонолюди завжди носять бороду, а гном може і не носити, а якщо носить, то коротко її підстригає. Навіть виключно великого і міцного гнома з недоглянутою бородою неможливо сплутати з краснолюдом.
Все вирішує довжина носа: у гномів виключно довгі носи, в два рази довші носів людей і краснолюдів.
У книзі не описується, коли і яким чином краснолюди з'явилися на континенті. Відомо що вони оселилися тут раніше людей і ельфів, але пізніше ґномів. Очевидно, що з гномами краснолюди зуміли здружитися і ці раси багато перейняли одна в одної, проте коли на континент припливли ельфи на своїх Білих кораблях, ці два народи були витіснені в надра гір.
— Ельфи! — пирхнув Ярпен. — Якщо говорити коротко, вони-то тут акурат такі самі приблуди, як і ви, люди, хоча прибули вони на своїх білих кораблях десь за тисячу років перед вами. Тепер-то вони наввипередки пхаються із дружбою, тепер-то ми брати, тепер-то вони зуби шкірять, говорять: «ми, побратими», «ми, Старші Люди». А раніше, кур… Гм, гм… Раніше в нас стріли біля вух свистіли, коли ми…
— То перші на світі були ґноми?
— Гноми, якщо бути точним. І якщо йдеться про цю частину світу. Бо світ — невимовно великий, Цірі.
На відміну від багатьох людей, ельфів і відьмаків, краснолюди найчастіше використовують важку зброю: булави, палиці, сокири, бердиші. Однак, користуються цією зброєю досить спритно, і можуть, при необхідності, просто метнути на велику відстань.
Краснолюди пліч-о-пліч з людьми билися проти армії Нільфгарду в битві за Содден в 1262році і під Бреною в березні 1268 року.
Після першої війни з Нільфгаардом, частина дружньо налаштованих до людей краснолюдів змінила свою думку і приєдналася до загонів «білок». Деякі залишилися вірні жителям Півночі., але через людське презирство до нелюдів, і ця частина відносилася до людей не дуже привітно.
Ґном випив пива й почав скаржитися, що ота Йеннефер усе ще тримає на нього образу, хоча від тамтих часів минуло вже кілька років. — Якось зустрівся з нею на ярмарку в Ґорс Велені, — розповідав він. — Вона, ледь мене помітивши, так пирхнула, наче кицька, і страшенно образила мою небіжчицю маму. Я якнайшвидше взяв руки в ноги, а вона крикнула вслід, що коли мене ще якось зустріне, то в мене трава з дупи виросте. Цірі захихотіла, уявляючи собі Ярпена із травою. Ґеральт буркнув щось про жінок і їхні імпульсивні характери, ґном же визнав те занадто лагідним описом злостивості, озлобленості і мстивості.
Червонолюд Ярпен про злостивість жінок та особисто Йеннефер, Кров ельфів ст ??
(Цірі) Встала, щоб теж зіскочити знайти каштана. Червонолюд обернувся, змірявши її недружелюбним поглядом. — З тобою теж тільки клопіт, панночко – пирхнув гнівно. – Потрібні нам тут дами і дівчатка, холера, навіть висцятись з козел не можу, мушу зупиняти запряг і бігти у кущі! — Цірі вперла кулаки у стегна, струснула попелястою гривкою і задерла носа. — Так? – запитала, роздратована. – Пива менше пийте, пане Зіґріне, то й будете менше хотіти! — Хрін тобі до мого пива, шмаркало! — Не верещіть, Трісс щойно заснула! — Це мій віз! Буду верещати, якщо така моя воля!
Традиційний діалог за участю червонолюда. Кров ельфів
— Але ж зараз… Людей є значно більше, аніж… Ніж нас. — Бо множитесь, як крілики – скрипнув зубами червонолюд. – Нічого, тільки б трахались, разом, без різниці, з ким трапиться і де трапиться. А вашим жінкам достатньо сісти на чоловічі штани щоб їм черево виросло… Чого так почервоніла, думаєш хто: польовий мак? Хотіла зрозуміти, так чи ні? То й маєш щиру правду і правильну історію світу, яким володіє той, хто вправніше розчереплює інших і найшвидше надуває бабів. А з вами, людьми, важко конкурувати, як у вбивствах, так і у зляганні… — Ярпене – зимно сказав Геральт, під’їжджаючи до них на Плітці. – Стримуйся трохи, якщо можна, у доборі слів. А ти, Цирі, перестань розважатись з візником, залазь до Трісс, подивися, чи не прокинулась і чи чогось не потребує.
Ярпен про вплив трахання на суспільний розвиток. Кров ельфів
– Митття хворому тільки шкодить. Здоровому, зрештою, теж. Пам’ятаєте старого Шрадера? Жінка раз йому сказала помитись, і Шрадер швидко після цього помер. – Бо його скажеий пес покусав. – Якби він не вмився, тоді б його пес не покусав. – Я теж вважаю – озвалася Цирі, перевіряючи пальцем температуру води у казанку – що не варто кожен день митися. Але Трісс просить, а одного разу навіть заплакала…
— Ярпене? — Слухаю. — Хто має слушність? Білки чи ви? Геральт хоче бути… нейтральним. Ти служиш королю Хенсельту, хоч і краснолюд. А лицар у сторожовій вежі кричав, що всі ви є нашими ворогами і що всіх треба… Всіх. Навіть дітей. Для чого, Ярпене? За ким правда? — Не знаю – відповів тужливо червонолюд. – Я всі розуми не поїв. Роблю те, що вважаю за потрібне. Білки взялися за зброю, пішли до лісу. «Людей до моря», кричать, не розуміючи, що навіть те гучне гасло нарадили їм нільфгаардські емісари. Не розуміють, що це гасло не на них скероване, а саме до людей, що має збудити людську ненависть, а не бойовий запал молодих ельфів. Я це розумію, і тому вважаю те, що роблять Scoia'tael, злочинною дурістю. Що ж, може за кілька років мені кричатимуть, що я зрадник і запроданець, а їх будуть називати героями… Наша історія, історія нашого світу, знає такі випадки...
— Змушені жити поряд – продовжив Ярпен. – Ми і ви, люди. Бо просто не маємо іншого виходу. Вже двісті років про це знаємо, а вже понад сто працюємо на це. Хочеш бачити, для чого вступив на службу до Хенсельта, чому я прийняв таке рішення? Не можу дозволити, щоб ця робота пішла намарне. Сто років з гаком намагаємся співіснувати з людьми. Низовики, гноми, ми, навіть ельфи, я не кажу про русалок, німф чи сильфід, вони завжди були дикими, навіть тоді , коли вас тут взагалі не було. Сто чортів, це тривало сто років, але нам вдалось якось притертися до спільного життя, жити один біля одного, разом, нам частково вдалося переконати людей, що ми дуже мало відрізняємось один від одного…
Ярпен про боротьбу і співіснування рас, зрадників і запроданців. Кров ельфів
Крокували вони жваво, навіть занадто жваво. Аддаріо Бах виявився типовим краснолюдом. Краснолюди, хоч при потребі чи для зручності могли скористатися кожним екіпажем і будь-якою твариною, верховою, гужовою чи в’ючною, рішуче воліли піші переходи і були пішоходами з покликання. Краснолюд міг за день пішки подолати відстань у тридцять миль, як і вершник на коні, та ще й несучи багаж, який пересічна людина навіть би не підняла. За краснолюдом без багажу людина ніяк не встигала. Відьмин теж. Ґеральт забув про це і через якийсь час змушений був просити Аддаріо, щоб той трохи стримав темп.
* * *
В Цидарісі, пояснював він, живе його рідня, настільки численна, що постійно там траплялися якісь принагідні родинні празники, то весілля, то хрестини, а то похорони з поминками. Згідно з краснолюдською традицією, відсутність на родинному празнику виправдовувало тільки нотаріально підтверджене свідоцтво про смерть, живі члени родини не сміли викручуватися від празників. Тим-то Аддаріо досконало вивчив маршрут до Цидарису й назад.
Петру Коббін хотів вхопити Ґеральта за комір, але не зумів, бо втрутився досі спокійний і маломовний Аддаріо Бах. Краснолюд потужно копнув Коббіна у згин коліна. Коббін упав навколішки. Аддаріо Бах доскочив, з розмахом гримнув його п’ястуком у нирку, поправив у бік голови. Вернигора звалився на палубу.
— Дарма, що великий, — краснолюд оглянув всіх інших. — Тільки й того, що більше шуму, як падає.
Дворфи нижчі за людей, але міцніші статурою та мають більші м’язи. Чоловіки носять довгі бороди. Зазвичай вони доволі різкі, як правило, життєрадісні, але також уперті. Їх вважають чудовими воїнами та ремісниками, вони знайшли своє місце в людському суспільстві. Попри це, деякі молоді дворфи приєднуються до повстанців, скойа’таелів, оскільки хочуть мати більше прав для нелюдей і припинення переслідувань.
Дворфи є однією зі старших рас. Колись вони були домінантною расою, разом з ельфами. Сьогодні єдиним анклавом дворфів є Магакам, місто-гора, що багате на різні родовища металів і мінералів. З-поміж усіх старших рас дворфи найкраще співіснують із людьми та прагнуть жити в людських містах. Вони ведуть бізнес і часто є заможними, але мають справу з погордою та відразою. Під час війни з Нільфгардом дворфи прославилися як найманці, але й багато з них воювали в командо білок проти Королівств Півночі.
Однією з Старших Рас є краснолюди. Міцні, бородаті, кремезні створіння з низьким голосом, яких від людей відрізняє більш низький зріст. У побуті вони прості, відкриті і безпосередні. Часто їх звинувачують в тому, що вони незадоволені, невежеліви і жадібні. Тут слід зауважити, що моя думка про краснолюдів ні в якому разі не відповідає другій частині загальноприйнятого, яку я наводжу лише потім, щоб представити думку інших людей, навіть якщо люди ці - тупі, застряглі в своїй ненависті невігласи. Покритий горами рідний край краснолюдів, Махакам, славиться численними шахтами, в яких добувають дорогоцінні камені і руди. Багато краснолюдів живуть також в містах людей, оскільки їх раса відносно легко пристосовується до нових сусідів, чого, на жаль, не можна сказати про самих людей. Незважаючи на переслідування, знущання, і навіть криваві погроми, історія людського сусідства з краснолюдов була набагато більш мирною, ніж з ельфами. Кмітливість і схильність до торгівлі і ремесел роблять краснолюдів чудовими купцями, банкірами, ковалями і зброярами.
Далі текст містить деталі сюжету. 
