Encyclopaedia Maxima Mundi — енциклопедія створена Еффенбергом та Тальботом. Налічує принаймні 15 томів. Подача матеріалу свідчить, що автори енциклопедії були з Імперії Нільфгард чи держави, яка стала її наступницею. Написана не раніше 1510 року, бо описує події датовані цим роком.
Анджей Сапковський часто цитує її в епіграфах для в епіграфах до романів з метою подачі експозиції.
Текст[]
Том ІІІ[]
- Конгрев, Естелла вел Стелла, дочка барона Оттона де Конгрев, пошлюблена зі старим графом Ліддерталем, після раптової швидкої його смерті так уміло добром покійного розпорядилася, що чималий прибуток отримала. Великою повагою імператора Емгира вар Емрейса (див.) користуючись, дуже значною була особою при дворі. Хоча офіційного статусу не мала жодного, відомо було, що голос її та думку імператор завжди з прихильністю та увагою сприймав. Завдяки великій приязні до молодої імператриці Цірілли Фіони (див.), яку вона, наче дочку власну, любила, жартівливо «імператорською матінкою» при дворі називалася. Переживши обох, як імператора, так й імператрицю, пом. в 1331 р., а величезний її маєток у дальшому спадку дістався кровним із бічної лінії Ліддерталів, званих Білими, а ті ж, людьми несерйозними й легковажними будучи, дощенту його прогуляли.
- Еффенберг і Тальбот. Encyclopaedia Maxima Mundi, т. ІІІ
— Епіграф до розділу 10, Володарка Озера, ст. 404
Том ІV[]
- Деланной, Флоренс, мовознавець й історик, нар. у 1432 у Віковаро, у 1460—1475 — секретар і бібліотекар при імператорському дворі. Невтомний дослідник легенд і народних казок, автор багатьох досліджень пам’яток давньої мови та літератури північних регіонів Імперії. Найважливішими його працями є: «Міфи й легенди народів Півночі», «Казки й казання», «Несподіванка, чи Міф Старшої Крові», «Сага про відьмака», а також «Відьмак і відьмачка, чи Безперестанний пошук». Від року 1476 — професор академії у Кастель Граупьян, де пом. 1510.
- Еффенберг і Тальбот. Encyclopaedia Maxima Mundi, том ІV
— Епіграф до розділу 8, Вежа Ластівки, ст. 281
Том V[]
- Евертсен Петер, * 1220, повірений імператора Емгира Дейтвена й один із істинних творців сили Імперії. Головний комірник армії під час Північних Воєн (див.), з року 1290 — коронний підскарбій. Наприкінці панування Емгира піднесений до чину коад’ютора Імперії. За панування імператора Морврана Воріса фальшиво звинувачений у зловживаннях, ув’язнений, † у 1301 у замку Віннебург. Реабілітований посмертно імператором Яном Кальвейтом у році 1328.
- Еффенберг і Тальбот. Encyclopaedia Maxima Mundi, том V
— Епіграф до розділу 5, Час погорди, ст. 183
Том VІІ[]
- Хувенагель Домінік Бомбаст, нар. 1239, збагатився в Еббінзі величезною за обсягом торгівлею й осів у Нільфгарді; шанований попередніми імператорами, під час імператора Яна Кальвейта став венендальським бургграфом і жупником, а як нагороду за свої заслуги отримав невойгенське староство. Вірний порадник імператора, Х. поділяв його погляди і брав участь у багатьох публічних справах. Пом. 1301. Також проводив в Еббінґу широку добродійну діяльність, допомагав бідним і немаєтним, закладав сиротинці, шпиталі й опікунські будинки для дітей, вкладав у них чималі суми. Великий прихильник красного мистецтва й спорту, заклав у столиці театр комедії, а також стадіон, обидва отримали його ім’я. Вважається зразком чесності, поштивості й купецької зацності.
- Еффенберг і Тальбот. Encyclopaedia Maxima Mundi, том VІІ
— Епіграф до розділу 4, Вежа Ластівки, ст. 119
Том VІІІ[]
- Керак, місто у північному королівстві Цідаріс, у гирлі річки Адалатте. Колись столиця окремого королівства К., яке в результаті невмілого правління та згасання панівної гілки наслідування захиріло, втратило значення й було поділене сусідами та поглинутим виявилося. Має порт, кілька фабрик, морський маяк і десь зо 2000 мешканців.
- Еффенберг і Тальбот. Encyclopaedia Maxima Mundi, т. VІІІ
— Епіграф до розділу 2, Сезон гроз, ст. 19
Том ІХ[]
- Мандрагора, ін. галаска, рід рослин з родини пасльонових, що включає рослини трав’янисті, безстеблові, із товстим кореневищем, у якому побачити можна подібність до людської постаті; листя зібране в розету. М. autumnalis a. officinalis, у невеликій кількості оброблюється у Віковаро, Ровані й Їмлаці, у дикому вигляді росте рідко. Ягоди зелені, потім жовтішають, їдять їх із оцтом і перцем, листя вживають у сирому вигляді. Корінь м., зараз оцінений у медицині й фармакології, раніше мав велике значення у забобонах, особливо у народів Півночі; вирізали з нього людські фігурки (альруніки, альрауни) й ховали по домах як важливий талісман. Уважали їх за охорону від хвороб, приносили вони щастя на процесах, жінкам забезпечували плодовитість і легкі пологи. Одягали їх у суконьки, а на новий місяць давали новий одяг. Корінням м. вели торгівлю, а ціна їхня сягала шестидесяти флоренів. Для цієї ж мети використовували коріння переступеня (див.). Згідно із забобонами, був корінь м. уживаний для чарів і чародійських фільтрів, як і для отрут; забобон той повернувся у часи переслідувань чарівниць. Звинувачення у злодійському використанні м. було висунене, м.ін., у процесі Лукреції Віго (див.). Користуватися м. як отрутою мала також легендарна Філіппа Альгард (див.).
- Еффенберг і Тальбот. Encyclopaedia Maxima Mundi, том ІХ
— Епіграф до розділу 3, Хрещення вогнем, ст. 111
Том X[]
- Ітліна (власне, Ітлінне Еґлі, дочка Евеніен), легендарна ельфійська цілителька, астролог і ворожбитка, відома провіщуваннями, ворожбою і пророцтвами, з яких найславетнішою є Aen Ithlinnespeath, «Пророцтво Ітліни». Багатократно переписане й видане у багатьох формах, «Пророцтва» у різні часи великою популярністю користувалися, а коментарі, ключі й пояснення до нього допасовували текст до подій сучасних коментаторам, що підвищувало переконання у величезній силі пророчій І. Зокрема вважається, що І. передбачила Північні Війни (1239—1268), Великі Мори (1268, 1272 та 1294), криваву Війну Двох Єдинорогів (1309—1318) і навалу гааків (1350). Теж мала І. ясновидіти помічені від кінця ХІІІ століття зміни кліматичні («Біла Стужа»), які забобони завжди за початок кінця світу вважали й пов’язували із провіщеним приходом Нищительки (див.). Саме цей пасаж з Пророцтв І. дав привід для безславних полювань на чарівниць (1272—76) і став причиною смерті багатьох дівчат і жінок, на їхнє нещастя за інкарнацію Нищительки сприйнятих. Нині І. вважається багатьма дослідниками постаттю легендарною, а «пророцтва» — цілком і повністю сучасними сфабрикованими апокрифами й умілим літературним шахрайством.
- Еффенберг і Тальбот. Encyclopaedia Maxima Mundi, том Х
— Епіграф до розділу 7, Хрещення вогнем, ст. 297
Том XV[]
- Ведимани, чи відьмаки, серед Нордлінгів (див.) таємнича й елітарна каста жерців-войовників, найправдоподібніше — різновид друїдів (див.). Маючи в народній уяві магічну силу й надлюдські здібності, В. мали ставати до битви проти злих духів, потвор і всіляких злих сил. У реальності, як майстри у володінні зброї, В. використовувалися володарями Півночі в племінних битвах, що точилися поміж ними. У бою В. впадали в транс, що викликався, як вважається, автогіпнозом чи засобами одурманювальними, билися вони зі сліпою енергією, залишаючись абсолютно невразливими для болю і навіть для серйозних поранень, що підсилювало перекази про їхні надприродні сили. Теорія, згідно з якою В. мали бути продуктом мутації чи генетичної інженерії, не знайшла підтвердження. В. є популярними героями численних оповісток Нордлінгів (пор. Ф. Делано, «Міфи й легенди народів Півночі»).
- Еффенберг і Тальбот. Encyclopaedia Maxima Mundi, том XV
— Епіграф до розділу 1, Час погорди, ст. 6
Помилки в літературі[]
- Володарка Озера: у епіграфі до розділу 10 , ст. 404, зазначено II том, а в оригіналі це ІІІ том.
- Час погорди: у епіграфі до розділу 1, ст. 6, імена авторів та назва написані в окремих рядках, тоді як в решті книжок написані в один рядок.
- Прізвище Флоуренса Деланноя у Часі погорди (Епіграф до розділу 1, ст. 6) та Вежі Ластівки (епіграф до розділу 8, ст. 281) написано по-різному.